Володя відсалютував і вийшов з кімнати. Слуга підполковника провів його вниз і завів у голу, брудну камеру, в якій валявся різний мотлох, і
де було залізне ліжко без простирадла та покривала. На ліжку міцно спав чоловік у червоній сорочці, накритий товстим плащем.
Володя прийняв його за солдата.
— Петре Миколайчу! — сказав слуга, торкаючись сплячого за плече. — Тут прапорщик спати... Це наш юнкер, — додав він, звертаючись до прапорщика.
— Ах, не турбуй його, будь ласка, — сказав Володя; але юнкер, високий, кремезний, молодий чоловік, з гарним, але дуже дурним обличчям, піднявся з ліжка, накинув плащ і, очевидно, не виспавшись, вийшов з кімнати.
— Нічого, я ляжу на подвір’ї, — гаркнув він.
XIII.
Залишившись наодинці з власними думками, Володя першим відчув страх перед безладним, безлюдним станом власної душі. Йому хотілося заснути й забути про все навколо, а найбільше про себе. Він загасив свічку, ліг на ліжко і, скинувши пальто, загорнувся в нього з головою, щоб позбавити себе жаху темряви, на яку мучився з дитинства. Але раптом йому спала на думку, що бомба може прилетіти, розчавити дах і вбити його. Він почав уважно слухати; Прямо над головою він почув кроки командира батареї.
«У будь-якому разі, якщо воно все-таки прийде, — подумав він, — то спочатку вб’є кожного, хто буде нагорі, а потім мене; у всякому разі, я буду не один». * Ця думка його дещо заспокоїла.
«Ну, а що, як Севастополь треба взяти несподівано, вночі, а французи роблять
1
їхній шлях сюди? Чим мені захищатися? "
Він підвівся ще раз і почав крокувати кімнатою. Його страх перед реальною небезпекою переважив його таємний страх перед темрявою. У кімнаті не було нічого важкого, крім самовара та сідла. «Я негідник, боягуз, жалюгідний боягуз!» — раптом спала йому на думку думка, і він знову пережив те гнітюче почуття презирства й огиди навіть до самого себе. Він знову кинувся на ліжко й намагався не думати.
Тоді враження дня мимоволі проникали в його уяву, внаслідок безперервних звуків, від яких брязкало скло в самотньому вікні, і знову думка про небезпеку поверталася до нього: то він бачив видіння поранених і крові, то бомб і осколків, що влітали в кімнату, то гарненької сестрички милосердя, яка накладала йому, вмираючому, перев’язку, і плач над ним, потім його матір, супроводжуючи його в провінційне містечко, і молитва, серед пекучих сліз, перед чудотворними образами, і знову заснути виявилося йому неможливим.
СЕВАСТОПОЛЬ В СЕРПНІ,