Старший офіцер батареї, капітан, невисокий, рудого кольору, з волоссям, укладеним у пучок і гладеньким на скронях, вихований на старих артилерійських традиціях, зброєносець і майбутній учений чоловік, розпитував Володю про його здобутки в артилерії та нові винаходи, пестливо жартував над його молодістю та гарненьким личком, посушливий ставився до нього, загалом, як батько до сина, що було надзвичайно приємно Володі.
Підпоручик Дяденко, молодий офіцер, який розмовляв з малоросійським акцентом, мав пошарпаний плащ і розпатлане волосся, хоч і говорив дуже голосно, і постійно користувався нагодою, щоб гостро посперечатися на якусь тему, і був дуже різкий у рухах, тішив Володю, який за цією грубою зовнішністю не міг не помітити в ньому дуже тонкого. і надзвичайно добра людина. Дяденко безперервно пропонував Володі свої послуги і вказував йому, що жодна гармата в Севастополі не встановлена належним чином, згідно з правилами.
Лейтенант Черновицький із високо піднятими бровами, хоч і ввічливіший за інших, і одягнений у пристойно чистий, але не новий, старанно залатаний сюртук, і хоч на атласній жилетці красувався золотий ланцюжок від годинника, не сподобався Володі. Він постійно розпитував, що роблять імператор і військовий міністр, і розповідав йому з неприродним тріумфом про доблесті, які були здійснені в Севастополі, скаржився на малу кількість справжніх патріотів і виявляв велику справа вчення, і почуття, і благородне почуття взагалі; але Володі все це чомусь здалося неприємним і неприродним. Головне, на що він звернув увагу, це те, що інші офіцери майже не розмовляли з Черновицьким.
Юнкер Віанг, якого він розбудив напередодні ввечері, також був там. Він нічого не сказав, але, скромно сидячи в куточку, сміявся, коли траплялося щось цікаве, освіжав пам'ять, коли вони щось забували, подавав горілку і робив цигарки для всіх офіцерів. Чи то скромними, ввічливими манерами Володі, який ставився до нього так само, як до офіцерів, і не мучив його, як до малого, чи його приємною зовнішністю полонив Вланг<^, як називали його солдати, відмовляючись чомусь від імені в жіночому роді, у всякому разі, він не зводив своїх великих, добрих очей з обличчя нового офіцера. Він вгадував і передбачав усі свої бажання і безперервно перебував у якомусь закоханому екстазі, що, звісно, офіцери помічали й кепкували з нього.
Перед обідом штабс-капітан звільнився від батареї і приєднався до їхньої компанії. Стафф-Кап-
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]