* Цей ефект неможливо відтворити англійською мовою.
— Судіть самі, пане суперінтенданте, — трохи вагаючись, сказав молодший офіцер. '* Ми не хочемо йти для власного задоволення. Ми, звичайно, повинні бути потрібні, оскільки нас покликали. І я обов'язково доповім генералу. Але це, звичайно, — ви знаєте, що ви не належно ставитеся до професії військового».
«Ти завжди щось псуєш», — перебив його старший із роздратуванням. «Ти тільки заважаєш мені; ти повинен знати, як з ними розмовляти. Ось тепер він втратив повагу. Коні зараз же, я кажу!»
«Я був би радий дати їх тобі, bdti- Mshka,^ але де мені їх взяти }»
Після короткого мовчання наглядач почав роздратуватися і заговорити, розмахуючи руками.
«Розумію, бдтіичка. І я сам все знаю. Та що ж ти поробиш } Тільки дай мені, — тут на обличчях офіцерів засяяло проміння надії, — дай тільки до кінця місяця дожити, і ти мене тут більше не побачиш. Краще піду далі.
* «Мій добрий сер», фамільярно шанобливе звернення.
вежа Малахова, небесами! ніж залишитися тут. Нехай роблять з цим, що хочуть! Цього дня на станції немає жодної звукової бригади, а коні ці три дні не бачили й пучка сіна, — і наглядач зник за воротами.
До кімнати увійшов Козельцов разом з офіцерами.
«Ну що ж, — сказав старший офіцер досить спокійно молодшому, хоча за секунду до цього він, здавалося, був дуже роздратований, — **ми подорожували ці три тижні, і почекаємо ще трохи. Нічого страшного. Ми нарешті туди прибудемо».
Брудна, задимлена квартира була настільки наповнена офіцерами та скринями, що Козельцов насилу знайшов місце біля вікна, куди сів; він почав скручувати собі цигарку, вдивляючись в обличчя і прислухаючись до розмов.
Праворуч від дверей, біля понівеченого й засмальцьованого столу, на якому стояли два самовари, де-не-де позеленіла цятками мідь і де цукор був розкладений різними папірцями, сиділа старшина. Молодий офіцер, без вусів, у новому, короткому, ватному пальті, наливав воду в чайник.
Четверо таких молодих офіцерів були там, у різних кутках кімнати. Один із них накрив під голову плащ і міцно спав на дивані. Інший, стоячи біля столу, різав печеню з баранини для офіцера без руки, який сидів за столом.
Двоє офіцерів, один у плащі ад’ютанта, другий у піхотному плащі, правда, тонкому, з ранцем на плечі, сиділи біля лавки, і з того, як вони дивилися на решту, і з того, як той із ранцем курив сигару, було видно, що вони не лінійні офіцери, які чергували на фронті, і що вони були в захваті. на це.
Не те щоб у їхній манері відчувалася презирство, але був певний самовдоволений спокій, заснований частково на грошах, а частково на їхній тісній близькості з генералами, певне усвідомлення вищості, яке навіть поширювалося на бажання приховати це.