, для мене; раптом мій брат вибігає попереду з мечем, я хапаю рушницю, і ми мчимо далі з солдатами. Французи кидаються на мого брата. поспішаю; Я вбиваю одного француза, потім другого і рятую брата. Я поранений в одну руку; Я хапаю свій пістолет разом з іншим і продовжую свій політ; але мій брат убитий кулями поруч зі мною. Я зупиняюся на мить і дивлюся на нього так сумно; потім я випрямляюся і кричу: * За мною! Ми йому помстимося! Я любив свого брата понад усіх на світі, — скажу я, — і я втратив його. Давайте помстимося йому! Знищимо ворога, або загинемо всі разом! Усі кричать і кидаються за мною. Потім* вся французька армія робить вилазку, включаючи навіть самого Пелісьє. Ми всі боремося; але, нарешті, мене ранять вдруге, втретє, і я падаю майже мертвий. Тоді всі кинулися до мене. Підходить Горчаков і питає, що я хочу. Я кажу, що нічого не хочу, крім того, щоб мене поклали біля мого брата; що я хочу померти з ним. Несуть мене і кладуть біля закривавленого трупа мого брата. Тоді я підведусь і просто скажу:
*Так, ви не зрозуміли, як цінувати двох людей, які справді любили свою Батьківщину; тепер вони обидва впали, — а тобі Бог простить!* а я вмру.
Хто знає, наскільки ці мрії здійсняться?
* Ви коли-небудь брали участь у рукопашному бою? — раптом запитав він у брата, зовсім забувши, що не збирався з ним говорити.
— Ні, жодного разу, — відповів старший. «Наш полк втратив дві тисячі чоловік, усі на роботах; і я там був поранений. Війна зовсім не точиться, як ти думаєш, Володю».
Слово «Володя» зворушило молодшого брата. Він хотів пояснитися з братом, який навіть не підозрював, що він образив Володю.
«Ти не сердься на* мене, Міша.>*», — сказав він після миті мовчання.
"А як щодо.?"
«Ні, бо — тому що у нас було таке — нічого».
— Анітрохи, — відповів старший, обернувшись до нього й ляснувши його по нозі.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
— Тоді вибач мене, Міша, якщо я тебе поранив.
А молодший брат відвернувся, щоб приховати сльози, що раптово навернулися на очі.
СЕ ВАСТОПОЛЬ В УГ США Т.
VIII.
«Це вже Севастополь?» — запитав молодший брат, коли вони піднімалися на пагорб.
І перед ними постала затока з її щоглами кораблів, кораблями та морем із ворожим флотом удалині; білі батареї на березі, казарми, акведуки, доки та будівлі міста, а також біло-бузкові клуби диму, що безупинно здіймалися над жовтими пагорбами, що оточували місто й виділялися на тлі блакитного неба, у рожевих променях сонця, яке відбивалося хвилями, і опускалося до обрію тінистого моря.