Наступного дня, 27-го, після десятигодинного сну Володя, свіжий і активний, вийшов на поріг стулки; Віанг теж почав виповзати разом з ним, але при першому звукі кулі він кинувся назад крізь отвір бомбозахисту, вдарившись при цьому головою, серед загального веселощів солдатів, більшість з яких також вийшли просто неба. Віанг, старий стрілецький сержант, і кілька інших були єдиними, хто рідко виходив в окопи; решту неможливо було стримати; усі вони розбрелися на свіжому ранковому повітрі, рятуючись від смердючого повітря бомбозахисту, і, незважаючи на те, що бомбардування було таким же сильним, як і попереднього вечора, вони розташувалися біля дверей, а деякі навіть біля брустуру. Зі світанку Мельников ходив між батареями й дивився вгору з абсолютною прохолодою.
Біля входу сиділи двоє старих солдатів і один молодий, кучерявий хлопець, єврей, виписаний з піхоти. Цей солдат підняв одну з куль, які лежали навколо, і, розгладивши її черепком об камінь, своїм ножем вирізав на ній хрест на зразок ордена Святого Георгія; інші дивилися на його роботу, розмовляючи. Хрест дійсно вийшов досить гарним.
«Тепер, якщо ми залишимося тут надовго», — сказав один із них,** тоді, коли буде укладено мир, час служіння закінчиться для всіх нас».
«Нічого подібного, у мене ще не менше чотирьох років служби до кінця, а я в Севастополі ці п'ять місяців».
«Це не зараховується до звільнення, розумієте», — сказав інший.
У цю мить гарматне ядро пронеслося над головами ораторів і вдарило лише за аршин від Мельникова, який наближався до них з окопів.
«Це мало не вбило Мельникова», — сказав один чоловік.
«Мене не вб’ють», — сказав Мельников.
** Ось тобі хрест, за твою хоробрість,
— сказав молодий солдат, що зробив хрест, подаючи його Мельникову.
** Ні, брате, тут місяць за рік вважається, звичайно — такий порядок був», — йшла далі розмова.
— Думайте, як вам завгодно, але коли буде оголошено мир, буде царський огляд в Оршаві, і якщо ми не отримаємо звільнення, нам дозволять піти у відпустку на невизначений термін.
У цей момент криклива маленька куля пролетіла повз голови ораторів і влучила в камінь.
«Повністю випишешся до вечора — дивись, чи ні», — сказав один із солдатів.
Вони всі сміялися.
Не тільки до вечора, але ще до закінчення двох годин двоє з них були повністю звільнені, а п'ятеро були поранені; а решта жартували, як і раніше.
До ранку два міномети фактично були доведені до такого стану, що з них можна було вести вогонь. О десятій годині, згідно з наказом, отриманим від коменданта бастіону, Володя назвав свою команду і з нею рушив до батареї.
У чоловіків, як тільки вони приступили до дії,