«Справді! Але вони сказали нам, що це дорога. Тільки вона трохи кульгає, але це пройде. Вони сказали нам, що вона дуже сильна».
«З якої ти академії?» — запитав Козельцов, який хотів запитати про брата.
— Ми щойно з дворянської академії, нас шестеро, і їдемо до Севастополя за власним бажанням, — сказав балакучий молодий офіцер. ** Але ми не знаємо, де наша батарея; одні кажуть, що в Севастополі, інші, що в Одесі».
«Невже не можна було дізнатися в Сімферополі», — запитав Козельцофф.
«Там не знають. Уявіть собі, один наш товариш пішов там у штаб, а вони з ним нахабніли. Уявляєте, як це було неприємно! Хочете, щоб я вам закурив», — сказав він у цю мить однорукому офіцеру, який саме витягував свій сигаретний автомат.
Він чекав на останнього з якимось рабським ентузіазмом.
«А ти теж із Севастополя?» — продовжував він. «О, Господи, як це чудово! Як багато ми думали про вас і про всіх наших героїв, у Петербурзі, — сказав він, звертаючись до Козельцова з пошаною і добродушною лестощів.
«А тепер, мабуть, вам доведеться повернутися?» — запитав лейтенант.
** Саме цього ми боїмося. Ви можете собі уявити, що після того, як ми подумали про коня і забезпечили себе всім необхідним — кавником зі спиртівкою та іншими необхідними дрібничками, — у нас не залишилося грошей, — тихо сказав він, глянувши на своїх товаришів, — так що, якщо нам доведеться повертатися, ми не знаємо, що робити.
— Ви не отримали грошей на дорогу? — спитав Козельцов.
*' Ні, — відповів він пошепки, — вони тільки обіцяли дати нам його тут.
"У вас є сертифікат t"
«Я знаю, що — головне — це свідоцтво; але один сенатор у Москві, — він мій дядько, — коли я був у нього вдома, сказав, що нам його тут дадуть; інакше він би мені сам трохи дав. Значить, вони нам його тут дадуть?»
«Безперечно, вони будуть».
** Я теж думаю, що так і буде, - сказав він тоном який показав, що, зробивши той самий ідентичний запит у тридцяти поштових станціях і скрізь отримавши різні відповіді, він більше не вірив нікому беззаперечно.
СЕВАСТОПОЛЬ В СЕРПНІ,
«Хто замовив юшку?» — вигукнула злісна господиня дому, товста жінка років сорока, увійшовши до кімнати з мискою юшки.
Розмова враз припинилася, і всі, хто був у кімнаті, втупилися в жінку.
** Ах, це Козельцов наказав, — сказав молодий офіцер, — його треба розбудити. Вставай обідати, — сказав він, підійшовши до сплячого на дивані, і поштовхнув ліктем.
Молодий хлопець років сімнадцяти з веселими чорними очима й червоними щоками енергійно схопився з дивана й став посеред кімнати, протираючи очі.
«Ах, вибачте, будь ласка», — сказав він лікареві, до якого торкнувся, коли вставав.
Лейтенант Козельцов відразу впізнав свого брата і підійшов до нього.