— коли нам знову на бастіон? Пам’ятаєш, як ми зустрілися на редуті Шварца — там було спекотно, а?»
«Так, було жарко», — сказав Михайлов, згадуючи, як він тієї ночі, пробираючись по окопах до бастіону, натрапив на Калугіна, який ішов, як герой, хоробро брязкаючи шаблею. — За нинішніми умовами я мав би піти туди завтра, але у нас є хворий, — продовжував Михайлов, — один офіцер, як...
Він хотів був розповісти, що не його черга, але, оскільки старшина восьмої роти захворів, а в роті залишився тільки хорунжий, він мав
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
вважав своїм обов'язком запропонувати себе на місце поручика Непшисецького, тому сьогодні збирався йти до бастіону. Але Калугін його не вислухав.
«Я відчуваю, що через кілька днів щось станеться», — сказав він князю Галцину.
«А сьогодні чогось не буде?» — запитав Михайлов, глянувши спочатку на Калугіна, потім на Галцина.
Йому ніхто нічого не відповів. Князь Галцин лише трохи насупився, перевів очима на шапку іншого і, помовчавши на хвилину, сказав:
«Це чудова дівчина в червоній хустині. Ви ж не знаєте її, капітане?»
«Вона живе неподалік від моїх квартир; вона донька моряка», — відповів штабс-капітан.
** Давай; давай добре на неї подивимося».
І князь Галцин підключив одну руку до Калугіна, другу до штабс-капітана, будучи наперед упевненим, що останньому він не може дати більшого задоволення, що, власне, і було цілком правдою.
Штабс-капітан був забобонним і вважав,
вважав великим гріхом займатися жінками перед боєм; але цього разу він прикинувся злою людиною, чому князь Галцин і Калугін, очевидно, не повірили, і що дуже вразило дівчину в червоній хустині, яка не раз бачила, як штабс-капітан червонів, проходячи повз її віконце. Праскухін йшов позаду, торкався рукою князя Галцина і говорив різні зауваження французькою мовою; але так як четвертий не міг йти по маленькій доріжці, він змушений був йти один, і тільки на другому колі він взяв під руку хороброго і відомого морського офіцера Сервягіна, який виступив і говорив з ним, і який також бажав приєднатися до кола аристократів. І галантний і знаменитий красуня радісно просунув свою чесну і мускулисту руку крізь лікоть чоловіка, якого всі знали, а Сервягін навіть добре знав, як не дуже милого. Коли Праскухін, пояснюючи князеві своє знайомство з тим матросом, прошепотів йому, що останній славиться своєю хоробрістю. Князь Галцин, бувши напередодні ввечері на четвертому бастіоні, побачив, як за двадцять кроків від нього розірвалася бомба, враховуючи сам не менший герой, ніж цей пан, і вважаючи, що багато слави придбано незаслужено, не звертав особливої уваги на Сервягіна.