не було жодної краплі того почуття страху, яке було виражене напередодні ввечері. Сам Віанг не міг контролювати себе; він, як і раніше, ухилявся й хилився, а Васін трохи втратив самовладання, метушився, метушився й безупинно міняв місце.
Але Володя був у надзвичайному ентузіазмі; думка про небезпеку навіть не приходила йому в голову. Радість від того, що він виконує свій обов’язок, що він не тільки не боягуз, а навіть хоробрий хлопець, відчуття, що він командує, і присутність двадцяти чоловік, які, як він усвідомлював, з цікавістю оглядали його, робили з нього справжню сміливу людину. Він навіть був марнославним у своїй доблесті, похизувався перед своїми солдатами, піднявся на банкет і спеціально розстібнув пальто, щоб його було краще видно.
Комендант бастіону, який, як він висловлювався, ходив по своїй установі в цю мить, звикнувши за свій восьмимісячний досвід до всілякої хоробрості, не міг утриматися від захоплення цим гарним хлопцем у розстібнутому сюртуку, під яким виднілася червона сорочка, що оточувала його м’які
1
біла шия, з оживленим обличчям і очима, коли він плескав у долоні й кричав: «Перший! Другий!» і весело біг уздовж валів, щоб побачити, куди впаде його бомба.
О пів на одинадцяту вогонь припинився з обох сторін, а рівно о дванадцятій розпочався штурм Малакова кургану, другого, третього і п'ятого бастіонів.
СЕВАСТОПОЛЬ В СЕРПНІ,
XXIII.
По цей бік затоки, між Інкерманом і північними укріпленнями, на телеграфному пагорбі, близько полудня, стояли двоє моряків; один був офіцером, який займався спостереженням Севастополя в підзорну трубу, а другий щойно прибув на сигнальну станцію зі своїм санітаром.
Сонце стояло високо й яскраво над затокою і гралося з кораблями, що пливли по ньому, з рухомими вітрилами та човнами, теплим і веселим сяйвом. Легкий вітерець насилу ворушив листя сухих дубових кущів, що стояли біля сигнального стовпа, надував вітрила човнів і тріпав хвилі.
Севастополь з його недобудованою церквою, його колонами, його береговою лінією, його бульваром, що зеленіє на тлі пагорба, і його елегантною будівлею бібліотеки, з її крихітними блакитними входами, заповненими щоглами, з мальовничими арками його акведуків і клубами синього диму, час від часу освітлюваними червоними спалахами полум’я з стрільба; Такий самий гарний, гордий, святковий Севастополь, оточений з одного боку жовтими, увінчаними димом пагорбами, з іншого — яскраво-синім морем, що виблискувало на сонці, виднівся, як і раніше, з іншого боку затоки.