«* Воно стоїть у місті, брате, — сказав другий, старий солдат резерву, копаючи ножем із застібкою білу незрілу диню. — Ми… щойно прийшли звідти сьогодні вдень. Це жахливо, брате мій! "
** Хіба ви не чуєте, як сьогодні стріляють навкруги, щоб ніде не було цілої плями } Не можна сказати, скільки наших братів убито». І оратор махнув рукою і поправив шапку.
Солдат, що проходив повз, задумливо похитав головою, клацнув язиком, потім витягнув з черевика люльку і, не набиваючи її, розбурхав напівзгорілого тютюну, запалив трохи труту від солдата, який курив, і підняв шапку.
«Немає нікого, як Бог, панове! До побачення», — сказав він і, похитуючи мішком на спині, пішов своєю дорогою.
«Гей, тобі краще почекай», — сказав чоловік який викопував кавун, з виглядом переконання.
«Це не має значення!» — пробурмотів мандрівник, пробираючись між колесами зібраних транспортів.
III.
Поштова станція була повна людей, коли до неї під'їхав Козельцоф. Першим, кого він зустрів на самому ґанку, був худий і дуже молодий чоловік, суперінтендант, який продовжував свою сварку з двома офіцерами, які вийшли за ним.
** Вам доведеться чекати не лише три дні, а десять. Навіть генерали почекайте, мої добрі панове! — сказав наглядач, бажаючи вколоти мандрівників, — а я не збираюся запрягати вас.
«Тоді не давайте нікому коней, якщо їх немає! Але навіщо віддавати їх якомусь холопу чи іншому з багажем}» — крикнув старший із двох офіцерів зі склянкою чаю в руці, явно уникаючи вживання займенників*, але даючи зрозуміти, що він дуже легко міг би звернутися до суперінтенданта як ^^ thoii^