Минаючи ще одну барикаду, ви виходите з дверей праворуч і піднімаєтесь на головну вулицю. За цією барикадою обабіч вулиці будинки безлюдні, вивісок немає, двері забиті дошками, вікна вибиті; тут кути відбиті, там дахи пробиті. Будинки ніби старі, зазнали всіляких перипетій і позбавлень, властивих ветеранам, і дивляться на вас гордо й дещо зневажливо. Ви спотикаєтеся об гарматні ядра, що всипають дорогу, і потрапляєте в ями наповнені водою, які були викопані в кам'янистому ґрунті бомбами. На вулиці зустрічаєш і наздоганяєш трупи солдатів, стрільців, офіцерів; час від часу зустрічаєш жінку чи дитину, але це вже не жінка в капелюсі, а донька моряка в старому хутряному плащі й солдатських черевиках. Коли ви йдете вулицею й спускаєтесь на невеликий схил, ви бачите, що навколо вас уже немає жодних будинків, а лише якісь дивні купи зруйнованого каміння, дощок, глини й брусів; Попереду, на крутому пагорбі, ви бачите чорну, брудну гладь, пересічену каналами, а це, що попереду, є четвертим бастіоном. Тут зустрічаєш ще менше людей, не видно жінок, солдати йдуть швидким ходом, зустрічаєш на дорозі краплі крові, і неодмінно зустрінеш там чотирьох солдатів з носилками, а на носилках блідо-жовте обличчя і закривавлена шинель. Якщо ви спитаєте: «Де він поранений?», то носії сердито скажуть, не обертаючись до вас: «У ногу чи руку», якщо він легко поранений, або збережуть похмуре мовчання, якщо на ношах не видно голови, а він уже мертвий або сильно поранений.
Вереск гарматного ядра або бомби зблизька неприємно дивує вас, коли ви піднімаєтеся на пагорб. Ви відразу розумієте значення тих звуків пострілів, які ви чули в місті, і зовсім інакше, ніж раніше. Тихо веселий спогад спалахує раптово перед твоєю уявою; ваша особистість починає займати вас більше, ніж ваші спостереження; ваша увага до всього, що вас оточує, зменшується, і якесь неприємне відчуття невизначеності раптово опановує вами. Попри цей явно низинний голос, який раптом промовляє в тобі, при вигляді небезпеки ти змушуєш його замовкнути, особливо коли кидаєш погляд на солдата, який, сміючись, пробігає повз тебе риссю, махаючи руками і скочується з гори в багнюці, і ти мимоволі розправляєш груди, закидаєш голову трохи вище і піднімаєшся на слизьку, глинисту гору. Як тільки ви досягнете вершини, праворуч і ліворуч від вас починають свистіти кулі, і, можливо, ви починаєте розмірковувати, чи не заїдете в траншею, що йде паралельно дорозі; але ця траншея повна такого жовтого, рідкого, смердючого бруду, глибиною більше ніж по коліна, що ви будете
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]