Як можна було судити з його позиції сидячи, офіцер був не високий на зріст, але надзвичайно товстий, і то не так від плеча до плеча, як від грудей до спини; він був широким і товстим, а його шия і основа голови були надмірно розвинені і роздуті. Його талії, так званої, відступаючої смуги в центрі тіла, у його випадку не існувало; але й живота в нього не було; Навпаки, він був досить худий, особливо на обличчі, вкритому нездоровою жовтуватою засмагою. Обличчя його було б гарним, якби не якась роздутість і м’які, але не старечі, важкі зморшки, що злилися й розширювали його риси, надаючи всьому обличчю загальний вираз грубості й відсутності свіжості. Його очі були маленькі, карі, надзвичайно дослідливі, навіть сміливі; його вуса були дуже густими, але кінці були постійно короткими через його звичку гризти їх; і його підборіддя, а особливо вилиці, були вкриті напрочуд сильною, густою та чорною дводенною бородою. Офіцер був поранений в травні осколком в голову, на якій він ще був у пов'язці, і, почуваючись останній тиждень цілком добре, вийшов із Сімферопольського госпіталю, щоб приєднатися до свого полку, який стояв десь у тому напрямку, звідки було чути постріли; але чи це було в самому Севастополі, на північній обороні,
12 доларів чи в Інкерманні, йому поки що не вдалося з’ясувати з великою точністю ні від кого.
Постріли все ще були чутні під рукою, особливо зрідка, коли пагорби не заважали, або коли їх доносив вітер з великою чіткістю та частотою, і, очевидно, недалеко. Тоді здалося, що якийсь вибух сколихнув повітря і викликав мимовільне здригання. Потім один за одним послідували менш резонансні повідомлення у швидкій послідовності, схожі на барабанний бій, часом перериваний приголомшливим гуркотом. Тоді все змішалося в якийсь гуркіт, схожий на гуркіт грому, коли гроза розгортається на повну силу, а дощ тільки-но почав лляти повені, казали всі; і це міг бути Jieard, що бомбардування прогресувало жахливо.
Офіцер продовжував підганяти свого слугу і, здавалося, бажав прибути якомога швидше. Їх зустрів довгий ешелон російсько-селянського типу, який віз провіант до Севастополя, а тепер повертався з хворими і пораненими солдатами в сірих шинелях, матросами в чорних палетках, добровольцями в червоних фесках і бородатими ополченцями. Офіцерський візок змушений був зупинитися густа, непорушна хмара пилу, здійнята возами», і офіцер, кліпаючи й нахмурившись від пилу, що забивав йому очі й вуха, дивився на обличчя хворих і поранених, що проходили повз.
— Ах, є хворий солдат із нашої роти, — сказав слуга, обернувшись до свого хазяїна, і вказав на фургон, що стояв із ними, наповнений пораненими.