«Які у вас дивні смаки, панове! Я цього не розумію!» — продовжував комісар. «Мені здається, що я був би готовий йти пішки до Петербурга, якби мені вдалося втекти. Клянусь небом, я втомився від цього проклятого життя!»
«Що тобі тут не до вподоби?» — сказав старший Козельцов, обернувшись до нього. «Ти останній, хто скаржиться на життя тут!»
Комісар кинув на нього погляд, а потім відвернувся.
«Ця небезпека, ці нестатки, тут нічого не дістати, — продовжував він, звертаючись до Володі. — А навіщо вам, панове, брати такого виродка, я справді не можу зрозуміти. Якби з цього були якісь переваги, але нічого подібного немає. Це було б а хіба добре, якби ти у своєму віці залишився калікою на все життя! "
«Декому потрібні гроші, а хтось служить заради честі!» — роздратовано сказав старший Козельцов, знову вступаючи в дискусію.
«Що за честь, коли нема чого їсти!» — сказав комісар з презирливим сміхом, звертаючись до комісара, який теж засміявся з цього. «Дайте нам щось із «Люсії», ми послухаємо», — сказав він, показуючи на музичну скриньку. * "Я люблю це".
«Ну хіба той Василь Михайлович гарна людина?» — спитав Володя брата, коли вони, в сутінках, вийшли з будки і рушили на Севастополь.
«Зовсім ні, але такий мізер, що це справжній жах! І я не можу винести того комісара, і днями я його поб’ю».
IX.
Володя не зовсім розгубився, коли майже ввечері вони підійшли до великого мосту через затоку, але відчув якийсь тяжкість на серці. Усе те, що він чув і бачив, так мало співзвучно з враженнями, які нещодавно минули; величезний, світлий екзаменаційний зал з начищеною підлогою, добрі й веселі голоси і сміх його товаришів, новий мундир, його улюблений цар, якого він звик бачити останні сім років і який, прощаючись з ними, зі сльозами на очах називав їх своїми дітьми, — і все, що він так мало бачив, нагадувало його дуже прекрасні, райдужні, чудові мрії.
«Ну, нарешті ми!» — сказав старший брат, коли вони під’їхали до Михайлівської батареї, і зліз з воза. «Якщо нас пропустять по мосту, ми підемо прямо в Миколаївські казарми. Ви там до ранку, а я піду в полк і знайду.
1
де стоїть ваша батарея, а завтра я прийду за вами».
— Але навіщо? Краще б ми вдвох пішли, — сказав Володя; «Я піду з тобою на бастіон. Це не матиме жодної різниці; Мені доведеться до цього звикнути. Якщо ти підеш, то я теж зможу». • ** Краще не йди».
— Ні, будь ласка, я принаймні знаю, що...
* Моя порада: не йти; але якщо ви обираєте..."