Обід складався з великої дерев’яної миски щі, в якій плавали жирні шматки яловичини, і величезна кількість перцю та лаврового листя, гірчиці та польських фрикадельок у капустяному листі, оборотних котлетів із рубаного м’яса та тіста та з маслом, яке було не зовсім свіжим. Серветок не було, ложки були олов'яні та дерев'яні, склянок було тільки дві, а на столі стояв графин з водою з поламаною шийкою; але вечеря не була нудна; розмова ніколи не припинялася.
Спершу їхня розмова йшла про Інкерманську битву, в якій брала участь батарея, про причини невдачі, про які кожен висловлював свої враження та думки, і мовчав, як тільки командир батареї почав говорити; потім розмова, природно, перейшла на недостатність калібру легких гармат і на нові полегшені гармати, у зв'язку з чим Володя мав нагоду показати свої знання з артилерії.
Але їхня розмова не зупинялася на нинішньому жахливому становищі Севастополя, наче кожен із них надто багато міркував про це, щоб знову натякати на нього. Таким же чином, до
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
На велике здивування і розчарування Володі, жодним словом не було сказано про обов'язки служби, яку він мав виконувати, начебто він приїхав до Севастополя лише для того, щоб розповісти про нову гармату та пообідати з командиром батареї.
Коли вони обідали, недалеко від будинку, в якому вони сиділи, впала бомба. Стіни й підлога тремтіли, наче під час землетрусу, а вікно було затемнене пороховим димом.
** Мені здається, нічого подібного ви не бачили в Петербурзі; але ці несподіванки тут часто трапляються», – сказав командир батареї.
** Остерігайся, Віанг, і подивися, де він лопнув».
Віанг подивився і повідомив, що вона вибухнула на площі, а потім про бомбу більше нічого не було сказано.
Перед кінцем обіду до кімнати увійшов літній чоловік, писар батареї, з трьома запечатаними конвертами і передав їх командиру.
** Це дуже важливо; гонець приніс це від начальника артилерії».
Усі офіцери з нетерплячою цікавістю дивилися на вправні пальці командира, коли вони розкривали конверт і витягували дуже важливий папір. ** Що це може бути? — запитував кожен себе.
Може, йти з Севастополя на відпочинок, може бути наказ всій батареї йти на бастіони.
— Знову! — сказав командир, сердито жбурляючи папірець на стіл.
— Про що це, апуон Сергійч, — спитав старший офіцер.