на бомби, що летіли над бастіонами.
«Я вам скажу, бачите... Ви, звичайно, були на бастіонах?» (Гальцин дав знак згоди, хоча на четвертому бастіоні був лише один раз.) «Ну, навпроти нашого люнету був окоп», і Калугін, який не був спеціалистом, хоч і вважав своє судження про військову справу особливо точним, почав пояснювати положення наших військ і роботи противника та план передбачуваної справи, змішуючи при цьому технічні умови укріплень.
«А вони починають відбивати наші каземати. Ого! Це наш чи його? Там, лопнув», — казали вони, спершись на підвіконня, дивлячись на вогненну лінію бомби, що розірвалася в повітрі, на блискавку розрядів, на темно-синє небо, яке на мить осяяло, і на білий дим від пороху, і слухали звуки пострілу, який ставав все голоснішим і голоснішим.
«Яке чарівне видовище, чи не так}», — сказав Калугін по-французьки, звертаючи увагу гостя на справді прекрасне видовище. ** Ви
Знайте, часом не можна відрізнити зірки від бомб».
«Так, я просто подумав, що це зірка, але вона метнулась униз... ось, вона зараз вибухнула. А ота велика зірка, як вона називається? Це точно як бомба».
** Ви знаєте, я настільки звик до цих бомб, що я переконаний, що зоряна ніч у Росії завжди буде здаватися мені просто бомбами; до них так звикаєш».
«А хіба я не піду на цю вилазку?» — спитав Галцин, помовчавши.
«Досить, брате! Не думай про таке! Я тебе не відпущу!» — відповів Калугін. — Прийде і твоя черга, брате!
** Серйозно t Отже, ти думаєш, що не потрібно йти t Гей.!*..."
У цю мить у той бік, куди дивилися ці джентльмени, понад гуркіт гармат почувся страшний брязкіт рушниць, і тисячі дрібних вогників спалахували безперервно, безперервно, спалахували по всій лінії.
«Ось і все, коли справжня робота почалася!» *' Це звук гвинтівок, і я не можу його холоднокровно почути; це вимагає сортування триматися за свою душу, знаєте. І ось ура! — додав він, прислухаючись до протяжного й віддаленого гуркоту сотень голосів: «А-а-аа!», що долинув до нього з бастіону. * «Що це за ура, їхнє чи наше?» *'Я не знаю; але дійшло до рукопашного бою, бо вогонь припинився».
У цю мить до ґанку підскочив офіцер, а за ним його козак, і скотився з коня. «Звідки?»
«З бастіону. Генерал розшукується». «Ходімо. Ну, а тепер, що таке }» «Вони напали на житла... взяли їх... французи підтягнули свої важкі резерви... вони атакували наші сили... було лише два батальйони», — сказав важко дихаючий офіцер, який був тим самим, що прийшов увечері, важко дихаючи, але ступаючи до дверей бездоганно. безтурботність.
— Ну що, вони відступили? — поцікавився Гайцин.
— Ні, — сердито відповів офіцер. «Батальйон підійшов і відбив їх; але
Командир полку вбитий і багато офіцерів, і мені наказано просити підкріплення...."