— Де командир полку? — спитав Козельцов.
— У бомбозахистах із матросами. Ваша честь, — відповів солдат, готовий бути корисним. «Я покажу тобі дорогу, якщо хочеш».
Від траншеї до траншеї вів солдат Козельцова до маленької канави в траншеї. У канаві сидів матрос і курив люльку; за ним виднілися двері, крізь щілини яких просвічувало світло.
«Можна я увійти?»
— Я вас негайно повідомлю, — і матрос увійшов у двері.
По той бік дверей почулися два голоси.
«Якщо Пруссія й надалі дотримуватиметься нейтралітету, — сказав один голос, — то й Австрія»..."
— Яка різниця Австрії, — сказав другий, — коли слов’янські землі... ну, проси його зайти.
Козельцоф ніколи не був у цьому казематі. Він був вражений своєю елегантністю. Підлога була з полірованого дерева, двері закривали ширми. Біля стіни стояли два ліжка, в одному кутку стояла велика ікона Божої Матері в позолоченій рамі, а перед нею горіла троянда.
На одному з ліжок спав повністю одягнений морський офіцер. З іншого боку, біля столу, на якому стояли дві пляшки вина, частково порожні, сиділи люди, які розмовляли — новий командир полку і його ад'ютант.
Хоча Козельцов був далеко не боягузом і, безперечно, не був винним у жодних злочинах ні щодо своїх вищих офіцерів, ні щодо командира полку,
але йому стало боязко перед полковником, який недавно був його товаришем, так гордо підвівся цей полковник і вислухав його.
«Дивно, — подумав Козельцов, оглядаючи свого командира, — минуло лише сім тижнів, як він прийняв полк, а як уже помітна його сила як полкового командира в усьому — в одязі, поставі, погляді. Невже так давно, — подумав він, — цей Батрищев з нами гуляв, і носив дешеву бавовняну сорочку, і їв сам, ніколи. запрошувати до себе будь-кого, свої вічні фрикадельки і сирники.^ Але тепер і той вираз холодної гордості в його очах, який говорить тобі: * Я хоч і є твій товариш, бо я командир нової школи, але, повір мені, я добре знаю, що ти віддав би півжиття заради того, щоб бути на моєму місці!
— Ви довго видужували, — сказав полковник Козельцову холодно, витріщившись.
— Хворів, пане полковнику! Рана й тепер погано закрилася.
«Тоді не було користі з вашого приходу», — сказав полковник, кидаючи недовірливий погляд на
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
кремезна постать капітана. * Тим не менш, ви в змозі виконати свій обов'язок? "
— Звичайно, сер.
— Я дуже радий цьому, сер. Ви візьмете дев’яту роту від прапорщика Зайцова — ту, що була у вас раніше; ви негайно отримаєте наказ.
«Слухаюся, сер»,
— Подбайте про те, щоб прислати до мене полкового ад’ютанта, як приїдете, — сказав командир полку, даючи йому легеньким кивком зрозуміти, що його аудієнція закінчилася.