«Але, мабуть, мене тільки поранять», — розмірковував капітан, маршируючи зі своєю ротою в сутінках до бастіону. «Але де? Як } Тут чи тут?» — подумав він, показуючи на свій живіт і груди...." Якби воно було тут (він подумав про верхню частину ноги), воно могло б побігти. Ну, але якби воно було тут, та ще й осколком, це б мене добило".
Капітан благополучно дістався до укріплень
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
крізь окопи, за допомогою офіцера саперів у цілковитій темряві приступив до роботи, а сам сів у яму за бруствером. Стрільби було небагато; Лише час від часу блискавка спалахувала то з наших батарей, то з її, і блискучий запобіжник бомби окреслював полум’яну дугу на темному зоряному небі. Але всі бомби впали далеко в тил і праворуч від стрілецьких ям, у яких сидів капітан. Випив горілки, закусив сиром, закурив і, помолившись, спробував трохи поспати.
Князь Галцин, підполковник Нефердов і Праскухін, яких ніхто не запрошував, з якими ніхто не розмовляв, але який ніколи від них не відходив, пішли пити чай до ад'ютанта Калугіна.
— Ну, не доповів ти мені про Ваську Менделя, — сказав Калугін, скинувши плащ, сів біля вікна в м’який шезлонг і розстібнув комір свіжої, туго накрохмаленої батистової сорочки, — як же він одружився?
«Це жарт, милий друже! Був час, я вас запевняю, коли в Петербурзі ні про що інше не говорили», — сміючись сказав князь Гальцин, схоплюючись з-за фортепіано і сів на вікні біля Калугіна. «Це просто смішно, і я знаю всі подробиці цієї справи».
І він почав розповідати — у веселій та вправній манері — історію кохання, яку ми опустимо,
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
тому що це не представляє для нас інтересу. Але варто зауважити, що не тільки князь Галцин, але й усі пани, що розташувалися тут, один на підвіконні, другий, підібгавши під собою ноги, третій за піаніно, здавалися зовсім іншими людьми, ніж вони були на бульварі; не було нічого від тієї абсурдної зарозумілості та пихатості, яку вони та їм подібні виявляють публічно перед піхотними офіцерами; тут вони були серед своїх і природних, особливо Калугін і князь Галцин, і були, як дуже добрі, привітні та веселі діти. Розмова зайшла про їхніх товаришів по службі в Петербурзі, про їхніх знайомих.
"Що Масловський }"
*' Який } улан охоронця чи кінної охорони.? "
«Я знаю їх обох. Той, хто був у кінній гвардії, був зі мною, коли був маленьким хлопчиком і щойно закінчив школу. А хто старший? Капітан кавалерії»
* 'О, так! давно».
— А він ще гуляє зі своєю циганкою?
«Ні, він покинув її...» і так далі, і так далі, в тому самому звучанні.