Так, білі прапори вивішують на бастіоні й траншеях, квітчаста долина наповнена трупами, ясне сонце тоне в синьому морі, а синє море хвилюється й блищить у золотих променях сонця. Тисячі людей збираються, дивляться, розмовляють і посміхаються один одному. І чому християнські люди, які сповідують єдиний великий закон любові й самопожертви, побачивши те, що вони творили, не впали в покаянні на коліна перед Тим, Хто, даруючи їм життя, не вклав у душу кожного з них разом зі страхом смерті любов до добра й прекрасного, і зі сльозами радості й щастя не обійнялись, як брати 1 Ні! Але втішно думати, що не ми почали цю війну, що ми лише захищаємо свою країну, свою Батьківщину. Вивішено білі прапори, і знову зброя смерті й страждань верещать; знову ллється невинна кров, і чутні стогони та прокльони.
Зараз я сказав усе, що хотів би сказати зараз. Але тяжка думка опановує мене. Можливо, цього не слід було говорити; можливо, те, що я сказав, належить до однієї з тих злих істин, які, несвідомо приховані в душі кожної людини, не слід вимовляти, щоб вони не стали згубними, як бочку з вином не слід струшувати, щоб не зіпсувати її.
Де вираження зла, якого слід уникати } Де вираження добра, яке слід наслідувати в цьому етюді } Хто лиходій, хто герой } Усі добрі, і всі злі.
Ні Калугін, з його блискучою хоробрістю — bravoure de gentilhomme — і його марнославством, спонукальником усіх його справ; ні Праскухін, пустоголовий, нешкідливий чоловік, хоч і полег у боротьбі за віру, престол і рідну землю; ні Михайлова з його сором'язливістю; ні Пешт, дитина без твердих переконань чи принципів ciples, можуть бути як героями, так і лиходіями казки.
Герой моєї казки, якого я люблю всією силою своєї душі, якого я намагався передати у всій його красі і який завжди був, є і буде найпрекраснішим, це — правда.
РОКУ. І.
Наприкінці серпня по кам'янистому шосе на Севастополь, між Дуванкою і Бахчисараєм, крізь густий гарячий пил, кроком проїхав офіцерський легкий візок, та дивовижна, не зустрінута тепер, яка стоїть десь на півдорозі між єврейською бричкою, російською бричкою і кошовим возом. Попереду фургона, тримаючи поводи, сидів навпочіпки слуга, одягнений у нанкину й офіцерську кашкет, що зовсім обм’якнув; позаду, на пачках і пакетах, покритих військовим, сидів піхотний офіцер у літньому плащі.