Спалах бомби, коли вона розірвалася поруч, освітлив на мить високі купи габіонів на палубі, двох чоловіків, які стояли на ній, а також білу піну та бризки зеленуватих хвиль, коли пароплав проривав їх. На краю моста, звісивши ноги м.т у воді сидів чоловік у сорочці, який щось ремонтував, пов'язане з мостом. Попереду, над Севастополем, пливли ті самі пожежі, і страшні звуки ставали все голоснішими. Накотилася хвиля з моря, перелилася на правий бік мосту і змочила Володі ноги; двоє вояків пройшли повз них, волочачи ноги по воді. Раптом щось вибухнуло з гуркотом і освітило міст попереду, фургон, що їхав по ньому, і чоловіка на коні. Уламки з шипінням падали у хвилі й бризками бризкали вгору.
**Ах, Михафло Семенич! — сказав вершник, зупиняючись, приборкуючи свого коня перед старшим Козельцовим, — ти вже зовсім видужав }»
" Як бачиш. Куди тебе Бог несе } "
«На Північну, за патронами; я йду до ад'ютанта полку... завтра, в будь-яку годину, очікуємо штурму».
** А де Марцофф? "
** Він учора втратив ногу; він був у місті, спав у своїй кімнаті.... Можливо, ви це знаєте.^ "
" Полк на п'ятому бастіоні, чи не так } '*
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
«Так; він зайняв місце полку М. Ідіть до польового госпіталю; там є кілька наших людей, і вони покажуть вам дорогу».
— Ну, а моя квартира на Морській ще ціла?
** Та їх же, мій добрий, бомби давно розбили. Севастополя тепер не впізнаєш; нема там тепер жодної жінки, ні корчми, ні музики; останній заклад відправився вчора. Зараз там стало жахливо сумно.... Прощавай! "
І офіцер поїхав риссю.
Враз Володя страшенно злякався; йому здавалося, ніби гарматне ядро чи осколок бомби полетить у їх бік і влучить йому прямо в голову. Ця волога темрява, усі ці звуки, особливо сердитий плескіт хвиль, ніби говорили йому, що він не повинен йти далі, що нічого доброго його там не чекає, що він ніколи більше не ступить на землю по цей бік затоки, що він повинен негайно розвернутися й тікати куди-небудь, якомога далі від цього жахливого притулку смерті. *' Але
Дж мабуть, уже пізно, все вже вирішено», — подумав він, тремтячи почасти від цієї думки, почасти тому, що вода просочила його чоботи й промочила ноги.
Володя важко зітхнув і трохи відійшов від брата.
«Господи, невже мене вб’ють — мене особливо? Господи, змилуйся наді мною!» — сказав він пошепки і перехрестився.
«Давай, Володю, їдемо далі!» — сказав старший брат, коли їхній літній корабель під’їхав до мосту. «Ви бачили цю бомбу?»
На мосту побратими зустріли вагони, наповнені пораненими, з габіонами, і один з меблями, яким керувала жінка. На дальньому боці їх ніхто не затримував.