Над лінією горизонту моря, вздовж якого пливла довга смуга чорного диму з якогось пароплава, повзли довгі білі хмари, передвіщаючи шторм. По всій лінії укріплень, особливо над пагорбами ліворуч, здіймалися стовпи густого, густого, білого диму; раптово, раптово й безупинно освітлені спалахами, блискавками, які сяяли навіть серед полуденного світла, і які постійно збільшувалися в об’ємі, набуваючи різноманітних форм, коли вони неслися вгору й забарвлювали небеса. Ці клуби диму, спалахуючи то тут, то там, народжувалися на пагорбах, у ворожих батареях, у місті й високо над небом. Звук розрядів не вщухав, а змішаним гуркотом стрясав повітря.
О дванадцятій годині клуби диму почали з’являтися все рідше і рідше, і атмосфера менше тремтіла від гуркоту.
Але другий бастіон більше не відповідає взагалі, — сказав гусарський офіцер, який сидів там верхи, — вона вщент знищена! жахливо! "
«Так, і «Малакофф» дає лише один постріл їхнім трьом, — відповів офіцер, який дивився крізь скло. — Мене бісить, що вони мовчать. Стріляють прямо по Корніловській батареї, а вона взагалі не відповідає».
"Але ви бачите, що вони завжди припиняють бомбардування о дванадцятій годині, як я сказав. Так само і сьогодні. Ходімо поснідати... вони вже чекають на нас... нема чого дивитися".
— Стій, не втручайся, — сказав офіцер зі склом, дивлячись на Севастополя з якимось дивним захопленням.
" Що там відбувається } Що це т "
«В окопах рух, ідуть важкі колони».
«Так, це очевидно», — сказав інший. «Колони йдуть. Треба дати сигнал».
«Бачите, бачите! Вони вийшли з окопів».
Правда, це було видно неозброєним оком темні маси рухалися з гори, через вузьку долину, від французьких батарей до бастіонів. Перед цими цяточками виднілися темні смуги, які були вже впритул до наших ліній. Білі клуби диму розрядів виривалися в різних точках бастіонів, наче вогонь вівся вздовж лінії.
Вітерець доносив до них звуки мушкетних пострілів, які обмінювалися жваво, наче дощ по шибці. Чорні смуги йшли все ближче й ближче до самого диму. Звуки стрілянини ставали все голоснішими й змішувалися в протяжний, дзвінкий гуркіт.
Дим, піднімаючись усе частіше й частіше, швидко розповсюджувався по лінії, зливався в одну бузкову хмару, яка розсіювалася й знову зливалася, і крізь яку то тут, то там проскакувало полум’я та чорні крапки — і всі звуки змішувалися в один гуркотливий гуркіт.
— Напад, — сказав офіцер із блідим обличчям, простягаючи склянку морському офіцеру.
Дорогою мчали санітари, проїжджали офіцери на конях, головнокомандувач у калаші та його свита. Глибокі емоції та очікування були помітні на обличчях усіх.
«Не може бути, щоб вони його взяли!» — сказав кінний офіцер.