Усі з цим погодилися. Краут порізав шматочки паперу, склав їх і вкинув у кашкет. Капітан пожартував і навіть набрався зухвалості в цьому випадку попросити в полковника вина, щоб зберегти їхню мужність, сказав він. Дяденко сидів у похмурій тиші, Володя чомусь усміхався, Черновицький заявляв, що це безпомилково дістанеться йому, Кравту. був ідеально складений.
Володі дозволили спочатку малювати; він узяв один листок, досить довгий, але йому відразу спало на думку змінити його; він узяв інший, менший і тонший, розгорнув його і прочитав на ньому: ** Я йду».
«Це мені випало», — сказав він, зітхнувши.
«Ну, Бог з вами. Бойове хрещення ви відразу отримаєте», - сказав командир батарея, дивлячись на стурбоване обличчя прапорщика з доброю посмішкою; " але ви повинні дістатися туди якнайшвидше. І, щоб вам було веселіше, Віанг піде з вами на посаді гарматного сержанта.
XX.
Вланг був дуже задоволений дорученим йому обов’язком і побіг поспішно готуватися, а коли одягнувся, пішов на допомогу Володі й спробував переконати останнього взяти з собою його ліжечко й шубу, і якісь старі «Аннали країни», і спиртівку, кавник, та інші непотрібні речі. Капітан порадив Володі прочитати. його **Посібник," * спочатку про мінометну стрільбу, а потім відразу скопіювати з нього таблиці.
Володя відразу взявся за це і, на свій подив і радість, помітив, що, хоч його ще дещо мучило відчуття страху перед небезпекою, а тим більше, щоб не вийшов боягуз, але це було далеко не в тій мірі, як це вплинуло на нього минулого вечора. Причина цього полягала частково в денному світлі й активній окупації, а частково, головним чином, також у тому факті, що страх і всяка влада
* «Посібник для офіцерів артилерії», Безак.
бурхливі емоції не можуть довго тривати з тією ж інтенсивністю. Одним словом, він уже встиг оговтатися від свого жаху.
О сьомій годині, як тільки сонце почало ховатися за миколаївськими казармами, до нього підійшов сержант і повідомив, що люди готові і чекають його.
«Я передав список Vlang^. Будь ласка, попросіть його про це. Ваша честь!» сказав він.
Двадцять артилеристів із зброєю, але без заряджання, стояли на розі будинку. Володя з юнкером підійшли до них.
«Чи сказати їм невелику промову, чи просто сказати: «Добрий день, діти!», — подумав він. "А чому б мені не сказати: * Добрий день, діти! ' Та що б мені так сказати!" І він сміливо крикнув своїм дзвінким голосом:
«Добрий день, діти!»
Солдати відповіли весело. Свіжий, молодий голос звучав у всіх приємно. Володя бадьоро марширував їм на чолі, попереду солдатів, і, хоч серце в нього билося, наче він пробіг кілька верст на вершині свого швидкість, його крок був легкий, а обличчя веселе.