, «Клянусь небесами, ось стандарт! Подивіться, подивіться!» — сказав другий, зітхаючи й кидаючи склянку. **Французький стандарт на Malakoff!"
— Не може бути!
XXIV.
Старший Козельцов, якому вдалося повернути свої гроші і втратити їх знову тієї ночі, включно з золотими шматками, які були зашиті в його манжетах, перед світанком впав у важку, нездорову, але глибоку дрімоту в укріплених казармах п’ятого батальйону, коли пролунав фатальний крик, повторюваний різними голосами:
**Тривога!»
«Чого ти спиш, Михайле Семенычу! Тут штурм!» — крикнув йому голос.
«Це, мабуть, якийсь школяр», — сказав він, відкриваючи очі, але не вірячи в це.
Але раптом він побачив офіцера, який безцільно бігав з одного кутка в інший, з таким блідим обличчям, що він усе зрозумів. Думка про те, що його можуть прийняти за боягуза, який не бажає в критичну хвилину вийти до свого товариства, вразила його зі страшною силою. Він біг до свого корпусу на максимальній швидкості. Ялицяважкі гармати припинилися; але крах мускетри був на піку. Кулі свистіли не поодиноко, як рушничні кульки, а зграєю, як зграя птахів восени, що пролітають повз голову. Усе місце, на якому минулої ночі стояв його батальйон, було вкрите димом, чутно було крики й крики ворога. Солдати, як поранені, так і непоранені, зустрічали його натовпом. Пробігши ще кроків тридцять, він побачив свою компанію, яка обіймала стіну.
** Вони схопили Шварца, — сказав молодий офіцер. * «Все втрачено!»
— Дурниці! — сердито сказав він, схопивши свій тупий залізний меч, і почав кричати:
«Вперед, діти! Ура!»
Його голос був сильним і дзвінким; це розбудило навіть самого Козельцова. Він побіг вперед по траверсу; п'ятдесят вояків кинулися за ним, кричачи на ходу. З траверсу він вибіг на відкритий квадрат. Кулі сипали буквально градом. Двоє вдарили його, — але де і що вони зробили, чи забили, чи поранили, він не встиг вирішити.
Попереду він уже бачив сині мундири і червоні штани, і було чути крики, які не були російськими; один француз стояв на ^l)reastworks, махав кашкетом і щось кричав. Козельцов був переконаний, що його ось-ось уб'ють; це додало йому мужності.
Він бігав далі й далі. Деякі солдати наздогнали його; інші солдати з'явилися збоку, також біжачи. Блакитні мундири залишалися на тій самій відстані від нього, тікаючи назад до своїх окопів; але під його ногами були мертві й поранені. Коли він добіг до крайньої канави, у Козельцова все заплуталося перед очима, і він відчув біль у грудях.
Через півгодини він лежав на ношах біля Миколаївських казарм і знав, що поранений, хоча майже не відчував болю; усе, що він хотів, — це випити чогось прохолодного й дозволити спокійно полежати.