— Ось Мельников, той хлопець, що сидітиме за дверима, — сказав хтось.
«Ну, пришліть його сюди, того Мельникова, — додав» старий стрілець, — вони його точно вб’ють, і то даремно.
«Хто такий Мельников?» — запитав Володя.
«Ну що ж, ваша честь, він у нас дурний солдат. Здається, він нічого не боїться, а тепер ходить надворі. Подивіться на нього, будь ласка, він схожий на ведмедя».
СЕВАСТОПОЛЬ В» 23 СЕРПНЯ 1
— Він знає заклинання, — сказав повільний голос Васіна з кутка.
Мельников увійшов до бомбозахищеного. Це був огрядний (що вкрай рідко трапляється серед солдатів), красивий чоловік із пісочним обличчям, з величезним випуклим чолом і виряченими світло-блакитними очима.
— Ти бомби боїшся? — запитав його Володя.
«Чого тут боятися бомби!» — відповів Мельников, знизуючи плечима й почухаючи голову, — я знаю, що мене бомба не вб’є.
** Отже, ви б хотіли продовжувати тут жити? "
«Так, звичайно, я б. Тут весело!» — сказав він, раптово розсміявшись.
«Ой, то вас треба до вилазки деталізувати! Я генералу так скажу, якщо хочете}», — сказав Володя, хоча ні з одним генералом він там не був знайомий.
«Чому б мені не подобатися! Я люблю!»
І Мельников зник за іншими.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
* Гра, в якій того, хто програв, стукають по носу картами.
І справді, незабаром у задньому кутку розпочалася гра, почулися удари по носах, сміх і виклик козирів.
Володя пив чай із самовара, який подавав йому барабанщик, пригощав артилеристів, жартував, балакав з ними, бажаючи завоювати популярність, і почувався дуже задоволеним повагою, яку йому виявляли. Солдати теж, помітивши, що джентльмен не показується, почали між собою розмовляти.
Один оголосив, що облога Севастополя скоро закінчиться, тому що надійний чоловік з флоту сказав, що брат імператора Костянтин прибуває до нас на допомогу з «мериканським флотом», і незабаром буде укладено угоду про те, що два тижні не буде стріляти, і що слід дозволити відпочинок, а якщо хтось і зробить постріл, то кожен розряд повинен буде заплатити за ставкою по сімдесят п'ять копійок.
Васін, який, як уже помітив Володя, був маленький, з великими, добрими очима і збоченими вусами, розповідав серед загальної тиші спочатку, а потім серед загального сміху, як, коли він пішов додому у відпустку, вони спочатку раділи його, а потім його батька.
почав посилати його на роботу, а підпоручик лісничого прислав за дружиною свої дрожки.
Все це дуже потішило Володю. Він не тільки не відчував ані найменшого страху чи незручності через близькість і важке повітря в бомбозахисній камері, але й почувався в дивовижно веселому та приємному настрої.