Бомбозахист, до якого привів його провідник, був викопаний у кам’янистому ґрунті і складався з довгої ями, розміром у два кубічних сажня, покритої дубовими дошками в аршин завтовшки. Тут він зайняв свою посаду з усіма своїми солдатами. Віанг був першим, коли побачив маленькі дверцята двадцяти восьми дюймів заввишки, із бомбозахисного покриття, стрімголов кинувся в них на очах усіх і, ледь не розбивши череп об камінь,
підлогу, він забився в куток, звідки більше не вилазив.
А Володя, коли всі солдати розташувалися вздовж стіни на підлозі, а дехто запалив люльки, поставив своє ліжко в кутку, запалив свічку і ліг на ліжечко, курячи.
Безупинно чулися постріли над бомбозахистом, але вони були не дуже гучні, за винятком однієї гармати, яка стояла поруч і трясла своїм громом бомбозахист. У самій бомбозахисній коробці все було тихо; Солдати, які поки що трохи соромилися нового офіцера, лише час від часу обмінювалися кількома словами, просячи один одного відійти з дороги або поставити світло для люльки. Щур видряпався десь між камінням, або Віанг, який ще не оговтався і все ще дико дивився навколо, раптом енергійно зітхнув.
Володя, лежачи на своєму ліжку, у своєму тихому куточку, оточений чоловіками і освітлений лише однією свічкою, відчув те відчуття благополуччя, яке він знав у дитинстві, коли, граючи в хованки, використовував заповзти в шафу або під материні спідниці і слухати, не наважуючись перевести дух, і боячись темряви, але усвідомлюючи, що насолоджується. Він почувався трохи пригніченим, але веселим
XXI.
Приблизно через десять хвилин солдати почали змінюватись і розмовляти між собою. Найважливіші особи серед них — два гарматні сержанти — розмістилися ближче до світла й ліжка офіцера; — один був старий і сивий, з усіма можливими медалями та хрестами, крім георгіївського; — інший молодий, міліціонер, курив цигарки, які скручував. Барабанщик, як завжди, взяв на себе обов'язок чекати офіцера. Далі сиділи бомбардири й кавалеристи, а далі, у тіні від входу, зайняли свої посади підчинені. Вони теж почали розмовляти між собою. Це сталося через поспішний вхід чоловіка в каземат.
«Як же тепер, брате! Чи не міг ти залишитися на вулиці.^ Чи дівчата не співали весело.^» — сказав голос.
«Вони співають такі чудові пісні, яких ніколи не було чули в селі, — сміючись сказав чоловік, що втік до каземату.
«Але Васін бомб не любить — ну ні, він їх не любить!» — сказав хтось із аристократичного кутка.
''Ідея! Зовсім інша справа, коли треба», — протягнув голос Васіна, який змусив усіх замовкнути, коли він говорив: «З 24-го стріляють відчайдушно, і що тут поганого? Вас заб’ють ні за що, а начальство навіть не скаже «Дякую!» за це».
При цих Васиних словах усі розреготалися.