«Як справи, діти?»
«Погано, ваша честь. Французи беруть верх над нами. — Воювати з-за укріплень — погана робота, і це все! і вони не вийдуть у відкрите поле».
jc,g
«Може, пощастить мені, і дасть Бог, щоб вони вийшли в поле, діти!» — сказав Козельцов. ** Це буде не перший раз, коли ми з вами взялися за руку разом: ми переможемо їх знову».
— Ми будемо раді спробувати, ваша честь! — вигукнули кілька голосів.
«А як щодо них — вони справді сміливі?»
«Страшно сміливо!» — сказав барабанщик не голосно, але так, щоб було чутно його слова, звертаючись до іншого солдата, ніби виправдовуючи перед ним слова командира і переконуючи його, що в цих словах немає нічого хвалькуватого чи неймовірного.
Від солдатів Козельцов перейшов до оборонних казарм і своїх братів-офіцерів.
XVI.
У великій кімнаті казарми було багато чоловіків; офіцери флоту, артилерії та піхоти. Одні спали, інші розмовляли, сидячи на скринях і лафетах гармат укріплень; ще інші, які утворювали дуже численну й галасливу групу за аркою, сиділи на двох повстяних килимах, розстелених на підлозі, пили портер і грали в карти.
*'Ах! Козельцоф, Козельцоф! Столиця! як добре, що він прийшов! Він хоробрий хлопець!... Як твоя рана т " пролунали з різних сторін. І тут було видно, що його люблять і радіють його приходу.
Потиснувши руки друзям, Козельцоф приєднався до галасливого гурту офіцерів, які грали в карти. Були серед них і його знайомі. Стрункий, красивий, смаглявий чоловік, з довгим гострим носом і величезними вусами, що починалися на щоках, був справою-
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
перебираючи карти своїми тонкими, білими, звуженими пальцями, на одному з яких був важкий золотий перстень-печатка. Він діяв прямо й недбало, явно чимось схвильований, — і просто бажаючи показати свою неуважність. Праворуч і біля нього лежав сивий майор, підпершись на лікоть і з афектованою холоднокровністю грав на півкарбованця і тут же влаштувався. Зліва від нього сидів навпочіпки офіцер із червоним, спітнілим обличчям, який стримано сміявся й жартував. Коли його карти вигравали, він безупинно рухав рукою в порожній кишені штанів. Він грав високо, і, очевидно, вже не за готові гроші, що викликало невдоволення вродливого смаглявого чоловіка. Худий і блідий офіцер з лисою головою, величезним носом і ротом ходив по кімнаті, тримаючи в руці великий пакунок банкнот, ставив готові гроші в банк і вигравав.
Козельцов випив горілки і сів біля гравців.
— Бери руку, Михайле Семеновичу! — сказав йому торговець; «Ви, мабуть, принесли багато грошей».
«Де мені взяти гроші! Навпаки, позбувся останнього, що в мене було в місті».
** Ідея! У Сімферополі вас напевно хтось обдирав».