Вийшовши з каземату, Козельцов кілька разів щось промимрив і знизав плечима, ніби йому було боляче, збентежено чи досадно на щось, і досадно не на командира полку (для цього не було жодної причини), а на самого себе, і ніби був незадоволений собою і всім, що його оточує.
XV.
Перш ніж піти до своїх офіцерів, Козельцов пішов привітати свою роту і подивитися, де вона розташувалась.
Брусчатка габіонів, форми окопів, гармати, повз які він проходив, навіть уламки дробу, бомб, об які спотикався на своєму шляху, — усе це, безперервно освітлене світлом стрільби, було йому добре відоме, все це живими фарбами закарбувалося в його пам’яті три місяці тому, протягом двох тижнів, які він провів у цьому самому бастіоні, не покидаючи його жодного разу. Хоча в цих спогадах було багато жахливого, до них домішувався якийсь шарм минулого, і він із задоволенням упізнавав знайомі місця й предмети, ніби два тижні, проведені там, були приємними. Рота була розміщена вздовж оборонної стіни в бік шостого бастіону.
Козельцов увійшов у довгий каземат, зовсім незрозумілий.
захищений з боку входу, в якому вони сказали йому, що дев'ята рота розміщена. У казематі буквально не було місця, щоб ступити ногою, настільки він був заповнений солдатами від самого входу. З одного боку горіла перекошена лойна свічка, яку лежачий солдат тримав, щоб освітлювати книгу, яку інший повільно читав. Навколо свічки, в смердючому напівсвітлі, виднілися голови, жадібно підняті в напруженій увазі до читця. Книжечка, про яку йшлося, була букварем. Коли Козельцов увійшов до каземату, він почув таке:
*' Моліться після навчання. Дякую Тобі, Творець..."
«Загаси цю свічку!» — сказав голос. «Це чудова книга». «Мій... Боже...» пішов на читач.
Коли Козельцов запитав сержанта, читач зупинився, солдати почали рухатися, кашляли і сморкалися, як завжди після вимушеної тиші. Сержант піднявся біля групи довкола читача, застібаючи при цьому свій плащ, переступаючи через і на ноги тих, хто не мав місця, щоб їх відвести, і підійшов до свого офіцера.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
«Як справи, брате? Це все належить нашій компанії?»
"Бажаю вам здоров'я! Вітаю з поверненням, ваша честь!" — відповів сержант, весело й приязно дивлячись на Козельцова. «Ваша честь одужав? Ну, хвала Богу. Нам без вас дуже нудно».
Відразу було видно, що Козельцова люблять у компанії.
У глибині каземату чути голоси. Прибув їхній старий командир, який був поранений, Михайло Семенович Козельцов і т. д.; деякі навіть підходили, і барабанщик його вітав.
— Як справи, Обантчук, — сказав Козельцов. «З вами все гаразд?* Добридень, діти!» — сказав він, підвищуючи голос.
''Бажаємо здоров'я! — пролунало через каземат.