— Маю честь доповідати, хорунжий Козельцов, 2-й, наказаний до п’ятої легкої батареї, — сказав Володя, вимовивши фразу, яку він вивчив напам’ять, увійшовши до кімнати.
Командир батареї сухо відповів на його привітання і, не подаючи руки, запросив його сісти.
Володя несміливо впав у крісло, біля письмового столу, і почав крутити в пальцях ножиці, на які випадково спалахнула його рука. Командир батареї заклав руки за спину і, опустивши голову, ходив туди-сюди по кімнаті, тобто мовчав, лише час від часу кидаючи погляд на руки, що крутили ножиці, з виглядом людини, яка намагається щось пригадати.
Командир батареї був досить кремезним чоловіком, з великою лисиною на маківці, густими вусами, що звисали прямо вниз і приховували рот, і приємними карими очима. Його руки були гарні, чисті й пухкі; ноги його були маленькі й добре вивернуті, і вони виходили впевнено й досить весело, доводячи, що командир не був боязкою людиною.
** Так, - сказав він, зупиняючись перед
1
сержант; «Завтра треба додати міру до зерна, інакше наші коні схуднуть. Що ви думаєте?»
— Звичайно, можна, ваша ясновельможність! Овес зараз дуже дешевий, — відповів сержант, посмикуючи пальцями, якими він тримав по швах штанів, але які, очевидно, любили допомагати в розмові. ** Прислав мені вчора записку наш корморозробник Франчук, з транспортів. Ваша Високоповажність, кажучи, що ми, звичайно, зобов’язані купити овес; кажуть, що вони дешеві. Тому які ваші замовлення } "
«Купити, звичайно. У нього, звичайно, є гроші». І командир продовжив свою бродягу кімнатою. — А де твої речі?—— раптом спитав він у Володі, зупинившись перед ним.
Бідолашний Володя був настільки пригнічений думкою, що він боягуз, що в кожному погляді, в кожному слові вбачав зневагу до себе, неначе вони були звернені до жалюгідного негідника. Йому здавалося, що командир батареї вже вгадав його таємницю і знущається з нього. Він збентежено відповів:
Севастополь у серпні 185 р.
Він зазначив, що його речі були на Графській і що його брат обіцяв надіслати їх йому завтра.
Але підполковник його не слухав і, звернувшись до сержанта, спитав:
«Де нам прапорщика поставити?»
— Прапорщик, пане? — сказав сержант, ще більше збентежив Володю швидкоплинним поглядом, який він кинув на нього і ніби сказав: «Що це за прапорщик?» — «Його можна розквартирувати внизу разом зі штабс-капітаном, ваша високоповажність, — продовжив він, трохи поміркувавши, — капітан зараз на бастіоні, а його ліжко порожнє».
«Чи не влаштовує вас, — Гадаю, ви, напевно, втомилися, але завтра ми вас краще розмістимо.
Володя встав і вклонився.
«Не вип’єте чаю», — сказав командир, коли вже підійшов до дверей. **Самовар можна принести».