Так було з незапам'ятних часів в артилерії. Якщо ти поганий менеджер, тобі нічого не залишиться. Ось такі витрати відповідно до вашої посади: на підковування вашого коня — один (він закрив один палець); для аптекаря, —два (він закрив інший палець); для діловодства, — три (він закрив третю); за додаткових коней, які коштують п'ятсот карбованців, любий, — це чотири; ви повинні змінити солдатські коміри, ви будете використовувати багато вугілля, ви повинні тримати відкритий стіл для своїх офіцерів. Якщо ти командир батареї, ти повинен жити пристойно; тобі потрібна і карета, і шуба, і ця річ, і ця річ, і ще з десяток... але яка користь їх усіх перераховувати! "
— Але це головне, Володимире Семеновичу, — вставив капітан, який весь цей час мовчав; «Уявіть себе людиною, яка, як, наприклад, я, відсиділа двадцять років, спочатку по двісті, потім по триста карбованців; чому б йому не дати хоч трохи хліба на старість?»
— Е! Так, ось і маєте! — знову заговорив штабс-капітан, — не поспішайте пробезсудний, але живіть і відслужіть свій час».
Володі стало жахливо, соромно і жаль, що він сказав так необдумано, він щось бурмотів і продовжував мовчки слухати, коли Дяденко взявся з найбільшим завзяттям заперечувати це і доводити протилежне.
Суперечка була перервана прибуттям полковницького слуги, який викликав їх на обід.
«Передайте Аполлону Сергійовичу, щоб він сьогодні дав нам вина», — сказав Черновицький капітану, застібаючи мундир. — « Чого він так скупий на це } Його вб’ють, а добра нікому не буде».
«Нітрохи. Ви мій старший офіцер. Звання потрібно враховувати в усьому».
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
XIX.
Стіл був відсунутий від стіни і застелений забрудненою скатертиною в тій самій кімнаті, де Володя представлявся напередодні ввечері полковникові. Командир батареї подав йому руку і розпитав про Петербург і про його подорож.
«Ну що ж, панове, прошу чарку з ким із вас, хто п’є горілку. Прапорщики не п’ють», — додав він з усмішкою.
Загалом командир батареї сьогодні не виглядав таким суворим, як напередодні ввечері; навпаки, він мав вигляд доброго, гостинного господаря і старшого товариша серед офіцерів. Але, незважаючи на це, всі офіцери, від старого капітана до прапорщика Дяденка, самою манерою говорити і дивитися командиру прямо в очі, коли вони один за одним підходили випити горілку, виявляли до нього велику повагу.