Товстогубий молодий лікар і офіцер артилерії з німецьким відливом обличчя були сиділи майже в ногах молодого офіцера, який спав на дивані, і перераховували свої гроші.
Біля дверей стояло четверо офіцерських слуг, одні дрімали, а інші займалися скринями й пакунками.
Серед усіх цих облич Козельцов не знайшов жодного знайомого; але почав з цікавістю прислухатися до розмови. Молоді офіцери, які, як він вирішив тільки по їх погляду, щойно вийшли з військової академії, порадували його і, головне, нагадали, що його брат теж прийшов з академії і повинен був недавно піти в одну з батарей Севастополя.
Але офіцер з ранцем, обличчя якого він десь бачив раніше, здався йому зухвалим і огидним. Він навіть відійшов від вікна і, підійшовши до лежака, сів на нього з думкою, що посадить хлопця, якщо йому спадає на думку щось сказати. Взагалі, чисто як хоробрий «лінійний» офіцер, він не любив «штабу», в якому він з першого погляду впізнав цих двох офіцерів.
IV.
«Але це страшенно дратує, — сказав один із молодих офіцерів, — бути так близько, але не мати змоги туди дістатися. Можливо, саме сьогодні буде акція, а нас там не буде».
У різкому голосі та плямистій свіжості кольору, що пройшовся по юному обличчю цього офіцера, коли він говорив, була очевидна мила молода боязкість чоловіка, який постійно боїться, щоб кожне його слово не вийшло зовсім правильним.
Однорукий офіцер глянув на нього з усмішкою.
«Ви скоро туди потрапите, запевняю вас», — сказав він.
Молодий офіцер з повагою подивився на виснажене обличчя безрукого офіцера, так несподівано осяяне усмішкою, якийсь час помовчав і знову зайнявся чаєм. Справді, обличчя однорукого офіцера, його постава, а головне порожній рукав шинела, колишній тиснув на значну частину тієї спокійної байдужості, яку можна пояснити таким чином, що він дивився на кожну розмову і кожну подію так, ніби казав: «Це все дуже добре; я знаю про це все, і я можу зробити трохи з цього сам, якщо тільки захочу».
«Яким буде наше рішення?» — знову звернувся молодий офіцер до свого супутника в короткій курткі. «Чи заночуватимемо тут, чи підемо з нашими кіньми?»
Його товариш вирішив продовжувати.
— Уявіть собі, капітане, — сказав той, хто наливав чай, повернувся до однорукого і взяв ножа, який той упустив, — нам сказали, що в Севастополі коні дуже дорогі, тому ми купили коня в товаристві в Сімферополі.
«Мені здається, вони змусили вас заплатити за це досить високі гроші».
— Правда, я не знаю, капітане, ми заплатили за нього і за команду дев’яносто карбованців. Це дуже дорого? — додав він, обернувшись до всього товариства і до Козельцова, який пильно дивився на нього.
— Не мило, якщо кінь молодий, — сказав Козельцов.