«Ну, зрештою, мені краще почекати його тут», — сказав він.
Справді, через двадцять хвилин генерал повернувся в супроводі офіцерів, які були з ним; серед них був і юнкер барон Пешт, але Праскухіна з ними не було. Селища були захоплені та зайняті нашими військами.
Отримавши повний звіт про заручини, Калугін і Пешт вийшли з казематів.
«На твоєму плащі кров, рукопаш був?» — запитав його Калугін.
«О, це жахливо! Тільки уявіть...»
І почав Пешт розповідати, як він керував ротою, як убили командира роти, як він плюнув на француза і як, якби не він, битва була б програна.
Підстави для цієї історії, що ротмістр був убитий і що Пешт убив француза, були правильними; але, повідомляючи подробиці, юнкер вигадував факти і хвалився.
Він мимоволі похвалився, бо протягом усієї заручини був у якомусь тумані й настільки забувся, що все, що сталося, здавалося йому, ніби десь, колись і з кимось сталося, і цілком природно, що він намагався
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
подати ці деталі у світлі, яке має бути вигідним для нього самого. Але насправді сталося ось що:
Батальйон, до якого був наказаний юнкер для вилазки, дві години простояв під вогнем біля стіни; тоді командир батальйону щось сказав, командири роти рушили, батальйон рушив, вийшов із-за брустуру, пройшов кроків на сто і зупинився колонами. Пешту було наказано зайняти позицію на правому фланзі другої роти.
Юнкер стояв на своєму, абсолютно не знаючи, де він і навіщо він тут, і, стримано дихаючи, з холодним холодом, що пробігав по спині, тупо дивився прямо перед собою в темряву за межами, в очікуванні чогось жахливого. Але оскільки стрілянина не велася, він почувався не стільки наляканим, скільки дивним і дивним, коли опинився за межами фортеці, на відкритій рівнині. Знову командир батальйону попереду щось сказав. Знову офіцери розмовляли пошепки, передаючи накази, і чорна стіна першої роти раптом зникла.
з'явився. Їм погано наказали лягти. Друга рота також лягла, а Пешт під час дії вколов бис стрічку на щось гостре. Єдиний, хто не ліг, був командир другої роти. Його низька фігура з оголеним мечем, яким він розмахував, безперестанку розмовляючи, рухалася попереду загону.
* Діти! мої хлопці!... дивись на мене! Не в них стріляйте, а в них багнетами, собаки! Коли я кричу, Ура! іди за мною ближче... головне - бути якомога ближче один до одного... давайте покажемо, з чого ми створені! Не позвольте нам покриватися соромом — чи не так, гей, діти мої? За нашого батька-царя! "
«Як звати командира нашої роти?» — спитав Пешт у юнкера, що лежав поруч. «Який він хоробрий хлопець!»
— Так, у бійці він завжди такий... — відповів юнкер. *' Його звуть Лісінковський».