Білі прапори були вивішені на нашому бастіоні та на окопах французів, а в квітучій долині між ними лежали понівечені трупи, босі, в сірому чи блакитному одязі, які робітники виносили та складали на вози. Запах трупів наповнив повітря. З Севастополя та з французького табору вибігли натовпи людей, щоб подивитись на це видовище, і вони тиснулися один за одним із жадібною та доброзичливою цікавістю.
Послухайте, що говорять ці люди.
Ось у групі росіян і французів, що зібралися разом, молодий офіцер, який погано говорить по-французьки, але досить добре, щоб зрозуміти себе, розглядає патронташ охоронців.
«А до чого тут ця пташка}», — каже він.
«Тому що це патронташ, який належить
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
гвардійський полк, месьє, і несе імператорського орла».
** А ти належиш до гвардії? '*
— Вибачте, месьє, я належу до шостого лінійного полку.
«А це — де куплено?» — запитує офіцер, показуючи на мундштук із жовтого дерева, в якому француз курив свою цигарку.
— У Балаклаві, месьє. Вона дуже проста, з пальмового дерева.
— Гарненька! — каже офіцер, керуючись у розмові не стільки власними бажаннями, скільки відомими йому словами.
«Якщо ви матимете ласку зберегти його як пам’ять про цю зустріч, ви покладете на мене зобов’язання».
І ввічливий француз задуває сигарету і, з легким поклоном, передає патрон офіцеру. Офіцер дає йому свій, і всі члени групи, як французи, так і росіяни, виглядають дуже задоволеними та посміхаються.
Тоді сміливий піхотинець у рожевій сорочці, з накинутим на плечі плащем, у супроводі двох інших солдатів, які зі своїми п.п заклавши руки за спину, стояли позаду, з веселими, цікавими обличчями підійшли до француза і попросили запалити йому люльку. Француз розпалював вогонь, розворушив свою коротку люльку й витрусив світло для росіянина.
«Тютюн хороший!» — сказав солдат у рожевій сорочці; а глядачі посміхаються.
«Так, гарний тютюн, турецький тютюн», — каже француз. "А ваш тютюн — російський.? — хороший?"
«Русский, хороший», — каже солдат у рожевій сорочці, від чого присутні аж трясуться від сміху. «Французи погані — каже солдат у рожевій сорочці, кидаючи на волю весь свій заряд знання мови одночасно, сміючись і стукаючи француза по животу. Французи приєднуються до сміху.
«Некрасиві вони, ці звірі росіяни», — каже зуав серед натовпу французів.
— Чого вони сміються? — каже інший чорношкірий з італійським акцентом, підходячи до наших.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
«Гарний кафтан», — каже зухвалий солдат, дивлячись на вишиті спідниці зуава, а потім лунає новий сміх.