Сотні тіл, щойно вимазаних кров’ю, чоловіків, які дві години тому були сповнені високими чи дрібними надіями й бажаннями, тепер лежали з задерев’янілими кінцівками в росистій квітчастій долині, що відділяла бастіон від траншеї, і на рівній підлозі каплиці для мертвих у Севастополі; сотні чоловіків повзали, звивалися й стогнали, з прокльонами й молитвами на пересохлих устах, одні серед трупів у всіяній квітами долині, інші на ношах, на ліжках і на закривавленій підлозі лікарні.
І все ще, як і минулих днів, світанок світав над Сапун-горою, мерехтливі зірки блідли, біла імла розпливалася з темного дзвінкого моря, червоне сяйво освітлювало схід, довгі багряні хмари мчали по блакитному обрії j і все ще, як і в попередні дні, могутнє, прекрасне сонце зійшло, обіцяючи радість, любов і щастя всім, хто жити в світі.
немає SEVAS TO POL У ТРАВНІ.
XV..
Наступного дня на бульварі знову грав егерський оркестр, і знову офіцери, юнкери, солдати й молоді жінки прогулювалися у святковому образі по павільйону й по низеньких алеях запашних білих акацій, що цвіли.
Калугін, князь Галцин і який-небудь полковник, під руку ходили біля павільйону і обговорювали вчорашню заручини. Як завжди буває в таких випадках, головною керівною ниткою розмови була не сама заручина, а та частина, яку взяли в ній ті, хто розповідав історію про цей роман.
Їхні обличчя та звук їхніх голосів мали серйозний, майже меланхолійний вираз, наче втрата минулого дня зворушила й глибоко засмутила їх; але, чесно кажучи, оскільки ніхто з них не втратив нікого з близьких йому людей, цей вираз скорботи був офіційним виразом
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
ції, яку вони просто вважали своїм обов’язком виставити.
Навпаки, Калугін і полковник були готові щодня бачити подібні заручини, за умови, що вони отримають золоту шаблю або чин генерал-майора, — хоч і були вони дуже хороші люди.
Мені подобається, коли будь-якого воїна, який знищує мільйони, щоб задовольнити свої амбіції, називають монстром. Запитайте тільки будь-якого лейтенанта Петрушкова, підпоручника Антонова і так далі, на їхньому чесному слові, і кожен з них є дрібним Наполеоном, дрібним монстром, готовим миттєво вступити в бій, убити сотню людей, лише б отримати додатковий хрест або збільшити платню на третину.
— Ні, вибачте, — сказав полковник; "почалося спочатку з лівого флангу. Я сам там був"
** Я був далі праворуч; Я їздив туди двічі. Одного разу я шукав генерала, а другого разу я пішов просто оглянути помешкання. Це гаряче місце:'
— Так, звичайно, Калугін знає, — сказав князь
Галцин до полковника. «Ви знаєте, що В. сказав мені сьогодні, що ви хоробрий хлопець...»