«А чому я пішов на військову службу?» — подумав він при цьому; **і навіщо, знову ж таки, я перемінювався в піхоту, щоб брати участь у цьому поході?' Чи не краще було б мені залишитися в полку уланів, у місті Т., і проводити час з моєю подругою Наташею? А тепер ось що з цього вийшло».
І почав рахувати: «Один, два, три, чотири», гадаючи, що якщо лопне на парне число, то він буде жити, а якщо на непарне, то його треба вбити. «Все кінець, убитий», — подумав він, коли бомба розірвалася (він не пам'ятав, на парне чи непарне число), і він відчув удар і гострий біль у спині.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
голова. «Господи, прости мої гріхи», — пробурмотів він, склавши руки, потім підвівся й упав назад, без почуття.
Його першим відчуттям, коли він прийшов до себе, була кров, що текла з носа, і біль у голові, який став набагато менш сильним. ** Душа моя відходить, — думав він, — «Що там буде, Господи, прийми душу мою з миром! «Але одна річ дивна, — подумав він, — а це те, що, хоч і вмирає, я все ще так чітко чую кроки солдатів і чутки пострілів».
«Пришліть носіїв... привіт... капітана вбито!» — прокричав над його головою голос, який він упізнав як голос свого барабанщика Ігнатьєва.
Хтось схопив його за плечі. Він зробив зусилля, щоб відкрити очі, і побачив над головою темно-синє небо, скупчення зірок і дві бомби, які летіли над ним одна за одною; він побачив Ігнатьєва, солдатів з носилками, стіни траншеї, і враз переконався, що він ще не на тому світі.
Він отримав легке поранення каменем в голову. Найперше його враження було одним повторним
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
s sembleing regret; він так чудово і так спокійно підготувався до переходу туди, що повернення до реальності з її бомбами, окопами та кров’ю справило на нього неприємний вплив; другим його враженням була мимовільна радість, що він живий, а третім — бажання якомога швидше покинути бастіон. Барабанщик пов'язав голову свого командира хусткою і, взявши його під пахву, повів до місця, де йшла перев'язка.
** Але куди я йду і навіщо? — подумав штабс-капітан, коли трохи прийшов до тями. — «Мій обов’язок — залишатися зі своїми людьми, — тим паче, що скоро вони будуть поза межами пострілу», — прошепотів йому якийсь голос.
— Нічого, брате, — сказав він, відриваючи руку від услужливого барабанщика. «Я не піду в польовий госпіталь, я залишуся зі своїми людьми».
І він повернувся назад.
«Краще вам належним чином доглянути свою рану. Ваша честь», — сказав Ігнатьєв. «У гарячці здається, що це дрібниця, але буде гірше, якщо не звернути увагу.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Там виникає якесь запалення... справді, ваша честь".