«Куди ти йдеш і навіщо?» — суворо крикнув він йому. «Він...»
Але, підійшовши в цей момент до солдата дуже близько, він помітив, що права рука останнього була забинтована і вкрита кров'ю далеко вище ліктя.
«Я поранений. Ваша честь!»
"Поранений } як т"
** Це, напевно, була куля! — сказав солдат, показуючи на свою руку, — але я не можу сказати ще. Моя голова чимось розбита», — і, нахилившись, показав волосся на потилиці, все згорнуте кров’ю.
— А чий у вас другий пістолет?.
«Вибраний французький, ваша честь! Я захопив його. І я б не пішов, якби не супроводжував цього солдата; він міг би впасти», — додав він, вказуючи на солдата, який йшов трохи попереду, спираючись на свою рушницю, і важко тягнув за собою ліву ногу.
Князю Галцину враз стало страшенно соромно за свої несправедливі підозри. Він відчув, що багряніє, і відвернувся, не розпитуючи більше поранених, і, не дивлячись їм услід, пішов туди, де доглядали за пораненими.
Насилу пробившись до ґанку, крізь поранених, що прийшли пішки, і носилок, що входили з пораненими і виходили з убитими, Галцин увійшов у першу кімнату, озирнувся і, мимоволі повернувшись, одразу вибіг на вулицю. Це було надто жахливо.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
VIII.
Величезний, темний, високий зал, освітлений лише чотирма-п'ятьма свічками, які лікарі несли оглядати поранених, був буквально переповнений. Носилки вносили поранених, клали їх одного біля одного на підлозі, яка вже була так тісна, що нещасні штовхалися і окроплювали один одного своєю кров’ю, а потім виходили за новими. Калюжі крові, які було видно на незайнятих місцях, гаряче дихання кількох сотень людей і пара, що піднімалася від тих, хто працював з носилками, створювали особливу, густу, важку, образливу атмосферу, в якій свічки тьмяно горіли в різних частинах кімнати. Глухий гул різноманітних стогонів, зітхань, передсмертних хрипів, що час від часу переривався вереском, розносився по всій квартирі. Сестри милосердя, зі спокійними обличчями, і з експресне пустого, жіночого, до сліз хворобливого співчуття, а активного, практичного співчуття, шмигала туди-сюди серед закривавлених плащів і сорочок, переступаючи через поранених, з ліками, водою, бинтами, ворсом.
Лікарі, засукавши рукава, стояли на колінах біля поранених, біля яких асистенти-хірурги тримали свічки, оглядаючи, обмацуючи і промацуючи рани, незважаючи на страшні стогони і благання постраждалих. Один із лікарів сидів за маленьким столиком біля дверей і в той момент, коли Галцин увійшов до кімнати, він якраз записував «* № 532».
«Іван Богаєв, рядовий, третя рота полку S, fractura femoris compli-
CaiaT' покликав іншого з краю залу, коли він намацав розчавлену ногу...."Переверни його".