«І коли ми сьогодні з дядьком ходили туди, мамо, — продовжувала дівчинка пронизливим голосом, — там у кімнаті біля шафи лежала така велика гарматна ядра, вона пробилася крізь стіну й у кімнату... і така велика, що її не підняти».*
«Ті, що мали чоловіків і гроші, пішли геть, — казала стара, — і тепер розвалили мою останню хатинку. Бач, бач, як стріляють, бідолахи. Господи, господи!»
«І як тільки ми вийшли, на нас полетіла бомба, розірвалася і розкидала землю, і уламок снаряда влучив у нас з дядьком».
VII.
Князь Галцин зустрічав все нових і нових поранених, на носилках і піших, підтримуючи один одного і голосно розмовляючи.
«Коли вони кинулися, браття, — сказав басовим голосом один високий солдат із двома рушницями на плечі, — коли вони кинулися й кричали: «Аллах, Аллах!» — натиснули один на одного. Ти одного вб’єш, а на його місце прийде інший — нічого не вдієш. Такої кількості, як їх, ти ніколи не бачив...»
Але на цьому місці розповіді Гальцин перебив його.
"Ти родом з бастіону } '*
«Просто так. Ваша честь!»
«Ну, що там відбувається? Скажи мені.
" Чому, що відбувається? Вони напали силою. Ваша честь; вони перелізли
* Російські солдати, які билися з турками, настільки звикли до цього крику ворога, що завжди заявляли, що французи також кричали «Аллах». — Примітка автора.
СЕВАСТОПОЛЬ У ТРАВНІ,
стіна, і це кінець. Вони повністю перемогли, ваша честь».
" Як перемогли } Ви відбили їх, напевно } "
«Як ми могли їх відбити, коли він виступив з усіма своїми силами? Вони вбили всіх наших людей, а нам не було допомоги».
Солдат помилявся, бо окопи були позаду наших сил; але це дивна річ, яку може помітити будь-хто: солдат, поранений у бою, завжди думає, що день утрачений і що зіткнення було жахливо кривавим.
«Тоді що вони мали на увазі, сказавши мені, що ви дали їм відсіч?» - роздратовано сказав Галцин. Чи давно ти приїхав? "
«Цей момент прийшов звідти. Ваша честь», — відповів солдат. « Навряд чи це можливо. Окопи залишилися в його руках... він здобув повну перемогу».
** Ну, і вам не соромно здати окопи? Це жахливо! — сказав Галцин, розгніваний такою байдужістю.
«Що, коли він був там у силі?» — гаркнув солдат.
"І, ваша честь, - сказав солдат на ношах, який щойно підійшов до них, - як ми могли не здатися, коли майже всі були вбиті? Якби ми були в силі, ми б здалися тільки з нашими життями. Але що було робити? Я пробив одного чоловіка, а потім мене вдарило... О-о! тихо, браття! Стійше, браття! Далі" неухильно!
** Сюди дійсно йде дуже багато зайвих людей, - сказав Галцин, знову зупиняючи високого солдата з двома гвинтівками. - Чого ти йдеш? Гей, зупинись! "
Солдат зупинився і лівою рукою зняв шапку.