Капітан про це забув. не вперше подібне передчуття більшою чи меншою мірою охоплювало його, коли треба було йти на бастіон, а він не знай, кожен, хто затіває роман, відчуває це передчуття з більшою чи меншою силою. Заспокоївшись цим уявленням про обов'язок, яке особливо і сильно розвинулося в штабс-капітана, він сів за стіл і почав писати прощального листа батькові. Через десять хвилин, закінчивши листа, він піднявся з-за столу з мокрими від сліз очима і, подумки прочитавши всі молитви, які знав, узявся одягатися. Його грубий, п'яний слуга байдуже простягнув йому свій новий сюртук (старий, у якому капітан зазвичай ходив на бастіон, не був полагоджений).
«Навіщо мені кожух лагодять?} Ти нічого не робиш, тільки спиш, нікчема!» — сердито сказав Михайлов.,
— Спати! — буркнув Микита. «Цілий день ти біжиш, як собака; можливо, ти зупинишся, але ти не повинен спати навіть тоді!»
— Я бачу, ти знову п’яний.
«Я не напивався від ваших грошей, тому не треба лаяти».
«Притримай язик, придурок!» — крикнув капітан, який був готовий вдарити чоловіка. Спочатку він був розсіяним, але тепер він був,
нарешті, вийшов з терпіння і озлоблений грубістю Микити, якого він любив, навіть розпещений і який прожив з ним дванадцять років.
«Дурна? Довпа?» — повторив слуга. «Чому ви називаєте мене дурнем, сер? Чи зараз час для таких речей? Недобре проклинати».
Михайлов згадав, куди збирався йти, і йому стало соромно.
— Ти досить, Микито, щоб вивести святого з терпіння, — сказав він лагідно. — Залиште листа моєму батькові на столі й не чіпайте його, — додав він, червоніючи.
— Так, пане, — сказав Микита, танучи від випитого вина, як він сказав, «за свій рахунок», і підморгував очима з видимим бажанням заплакати.
Але коли капітан на ґанку сказав: «До побачення, Микито», Микита раптом зірвався здавленими риданнями і побіг цілувати руку свого пана.... ** Прощавай, господарю! - вигукнув він, схлипуючи. Дружина старого матроса, яка стояла на ґанку, не могла, як жінка, не приєднатися до цієї зворушливої сцени, тому почала витирати нею очі.
брудний рукав, і сказати щось про те, що навіть джентльмени мають свої випробування, і що вона, бідолашна, залишилася вдовою. І розповіла вона в сотий раз п'яному Микиті історію своїх бід; як під час першого ж бомбардування загинув її чоловік і як її хатинка була вщент зруйнована (той, у якому вона тепер жила, їй не належав) тощо. Коли пан пішов, Микита запалив люльку, попросив дочку їхнього хазяїна піти горілки і незабаром перестав плакати, а, навпаки, посварився зі старою про якесь відерце, яке, за його словами, вона розбила.