— Au revoir, — сказав майор, командир іншого батальйону, який мав залишитися в квартирах і з яким він поділився своїм сиром, коли вони сиділи в ямі за бруствером, — приємної вам подорожі.
«Дякую, сподіваюся, тобі пощастить, коли ми підемо. Здається, стрілянина триває».
Але щойно він сказав це, як ворог, який, мабуть, спостерігав рух у ложементах, почав стріляти швидше й швидше. наш йому почали відповідати гармати, і знову почалася сильна канонада. На небі високо, але не яскраво сяяли зірки. Ніч була темна — ледь видно було руку перед собою; лише спалахи розрядів і вибухи бомб на мить освітлювали предмети. Солдати йшли швидко, мовчки, мимоволі наступаючи один одному на п'яти; усе, що було чути крізь безперервну стрілянину, — це розмірений звук їхніх кроків по сухій дорозі, шум їхніх багнетів, коли вони зіткнулися, або зітхання й молитва якогось молодого солдата: «Господи, Господи, що це!» Час від часу долинав стогін пораненого та крик: «Носилки!» (У роті під командуванням Михайлова, двадцять шість чоловік було вбито за одну ніч, тільки вогнем артилерії.) Блискавка спалахнула на далекому обрії, вартовий у бастіоні кричав: ** Can-non! І м'яч, прокричавши над головами корпусу, розірвав землю й розлетів каміння.
«Двійка, як повільно вони йдуть», — думав Праскухін, постійно озираючись, ідучи поруч з Михайловим. *' Справді, так і буде поїхати СЕВАСТОПОЛЬ /В ТРАВ.
краще мені бігти попереду; Я вже віддав наказ.... Але ні, потім можуть сказати, що я був боягузом. Що буде те буде; Я піду марширувати з ними».
«Тепер чому він ходить за мною?» — подумав Михайлов на своєму боці. «Наскільки я помітив, він завжди приносить нещастя. Ось він і летить прямо на нас, мабуть».
Пройшовши кілька сотень кроків, вони зустріли Калугіна, який йшов до казематів, сміливо брязкаючи шаблею, щоб за наказом генерала дізнатися, як там йдуть роботи. Але при зустрічі з Михайловим йому спало на думку, що замість того, щоб йти туди, під той жахливий вогонь, чого йому не наказували, він міг би детально розпитати офіцера, який був там. І, власне, Михайлов надав йому докладний опис роботи. Пройшовши з ними невелику відстань, Калугін звернув у траншею, яка вела до каземату.
«Ну, які там новини?» — спитав офіцер, який сам сидів за столом і вечеряв.
«Ну, мабуть, нічого, крім того, що далі конфлікту не буде».
«Як же? Навпаки, генерал тільки-но піднявся на початок робіт. Полк вже прибув. Так, ось він... чуєш } Знову почалася стрілянина. Не ходи. Навіщо тобі }» — додав офіцер, помітивши рух Калугіна.
«Але я повинен бути там неодмінно в даному випадку, — подумав Калугін, — але сьогодні я вже піддав себе чималій небезпеці; стрілянина жахлива».