«Ой, батьки мої, батьки добрі!» — кричав солдат, благаючи не чіпати його.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Семен Нефердов, підполковник в
N полк піхоти. Майте трохи терпіння,
полковник: вас можуть обслуговувати тільки таким чином; Я залишу вас у спокої, — сказав третій, відриваючись jj на голові нещасного полковника, з якимось гаком.
«Ай! Стоп! Ой! Ради бога, швидше, швидше, заради а-а-а-а!..»
«Pei'foratio pectoris... Севастьян Середа, рядовий... якого полку? але не треба того писати: moriUir. Несіть його», — сказав лікар, кидаючи солдата, який закочував очі і вже видавав передсмертний хрип.
Сорок носильників стояли біля дверей, чекаючи завдання транспортувати до лікарні чоловіків, яким надали допомогу, і померлих до каплиці, і мовчки дивилися на цю картину, лише час від часу важко зітхаючи....
IX.
По дорозі до бастіону Калугін зустрів безліч поранених; але, знаючи з досвіду, що таке видовище погано впливає на дух людини, яка перебуває на порозі дії, він не тільки не зупинявся, щоб запитати їх, але, навпаки, намагався не звертати на них уваги. Біля підніжжя пагорба він зустрів санітара, який на повній швидкості мчав від бастіону.
** Зобкін! Зобкін! Зупиніться хвилинку! "
"Ну що це таке 1"
"Звідки ти } '*
«З ложементів».
"Ну як там справи! Гаряче } '*
**Ах, жахливо!"
І санітар поскакав далі.
Насправді, хоч стрілянини з гвинтівок було небагато, канонада почалася з новою силою та гарячішою ніж будь-коли.
«Ах, це погано!» — подумав Калугін, досліджуючи...
викликав досить неприємне відчуття, і до нього прийшло також передчуття, тобто дуже звичайна думка — думка про смерть.
Але Калугін був егоїстом і зі сталевими нервами; одним словом, він був, що називається, хоробрим. Він не піддався своєму першому відчуттю і почав пробуджувати свою відвагу; він пригадав собі якогось ад'ютанта Наполеона, який, віддавши команду наступати, поскакав до Наполеона з усією закривавленою головою.
— Ти поранений, — сказав йому Наполеон. "Перепрошую. Сер, я мертвий", - і ад'ютант упав з коня і помер на місці.
Йому це здалося дуже гарним, і йому здалося, що він чимось схожий на цього ад’ютанта; потім ударив свого коня батогом; і ще більше прийняв ту розумну козацьку поставу, глянув на свого ординця, який скакав позаду, стоячи в стременах, і так хвацько дістався до місця, де треба було злізти. Тут він знайшов чотирьох солдатів, які, сидячи на каменях, курили свої люльки.
Так СЕВАСТОПОЛЬ У ТРАВНІ,
«Що ви тут робите?» — крикнув він на них.
— Ми несли з поля пораненого, ваша честь, і сіли відпочити, — відповів один із них, ховаючи за спину люльку й знімаючи шапку.
*' Справді відпочиваю! Марш до своїх постів! "