Не дивлячись на ці слова, на вирази, які я навмисне виділив курсивом, і на весь тон листа, штабс-капітан Міхарлов з невимовним сумним захопленням згадував свою бліду подругу в провінції, і те, як вона сиділа з ним увечері в альтанці і розмовляла про почуття, і він думав про свого доброго товариша, улана, і про те, як останній виріс. сердитий і програв гру, коли вони грали в карти на копійчані ставки в його кабінеті, і як дружина сміялася з них... він згадав дружбу цих двох людей для себе (можливо, йому здавалося, що вона лежить головним чином на боці його блідого жіночого тіла).
друг); усі ці обличчя та їхнє оточення промайнули перед його подумкою, у дивовижно солодкому, весело-рожевому світлі, і, усміхнувшись своїм спогадам, він поклав руку на кишеню, у якій був такий дорогий йому лист.
Від спогадів капітан Михайлов мимоволі перейшов до мрій і сподівань. «А яка ж буде радість і подив Наташі, — думав він, крокуючи по вузькому провулку,**... коли вона раптом читає в «Інваліді» опис того, як я першим піднявся на гармату і що я отримав Георгія! Мене, звичайно, отримають повне звання капітана за старшинством. Тоді цілком можливо, що цього року я отримаю звання майора в строю, тому що багато наших братів уже вбито, і ще багато їх буде в цій кампанії. А потім буде більше справ на руках, і мені доручать полк, бо я людина досвідчена... підполковник... Орден Святої Анни на шиї... полковник!...» і він уже був генералом, дав інтерв'ю Наташі, вдові свого товариша, яка, за його мріями, на той час повинна була померти, коли звуки музики на бульварі виразніше проникали до його слуху, натовпи людей привернули його увагу, і він опинився на бульварі, як і раніше штабс-капітан піхоти.
СЕВАСТОПОЛЬ У ТРАВНІ,
III.
Він пішов перш за все до павільйону, біля якого стояли музиканти, для яких інші солдати того ж полку тримали ноти, за відсутності підставок, і навколо яких утворилося кільце курсантів, медсестер і дітей, які прагнули радше побачити, ніж почути. Навколо павільйону стояли, сиділи або ходили матроси, ад'ютанти й офіцери в білих рукавичках. Величезним проспектом бульвару крокували всілякі офіцери й усілякі жінки, рідко в капелюхах, переважно з хустками на головах (декотрі не мали ні капелюшків, ні хустинок), але ніхто не був старим, і варто відзначити, що всі були веселими молодими створіннями. Далі, в тінистих і запашних алеях білої акації, гуляли й сиділи окремі групи.
Ніхто не був особливо радий зустріти капітана Михайлова на бульварі, за винятком, мабуть, капітана його полку Обжогова та капітана Суслікова, який натиснув на нього.