21 серпня було позначено табір під Кобильницею. Тут було проведено вибори директора солтицького воєводства, підготовленого біля Лашків і Ришкової, і додано, що він не може бути ні під чиїм командуванням, крім маршалка-генерала конфедерації. Справа короля Станіслава, який був змушений залишити захоплений московитами Ґданськ і сховатися в Крулевці, звідки він закликав підтримати свою справу та вказав на допомогу Франції, була дуже поганою; воєводство відчувало вдома перевагу московитів і зазнавало шкоди й образи від російських військ, як і в Галичині, але нічого рішучого не зробило. З-під Кобильниці шляхта рушила до Ришкової Волі, де демонстрантів, як-от Дідушицького, Улінського, Устрицького, закидали реманіфестами, звинувачуючи їх у непокорі, розриві шляхетської єдності тощо. Під Кобильницею 3 вересня вже викликали полкову старшину, щоб після закінчення кампанії згорнути хоругви, бо вони призведе лише до знищення майна. Руїни, завдані московськими військами, були набагато більшими, ніж вони власні, тому знищеним землевласникам обіцяли компенсацію, звісно, у майбутньому. Було вирішено весь полк перетворити на ландміліцію і вирішено піти в підпілля.
18 вересня під Макунівом обмежено народне повстання, але вони хочуть стати за дукторські універсальні збройні сили, але вони не наказують ніякої винагороди за функції або звільнення від податків, крім сильно постраждалих від пожежі, але вони наказують зібрати маєток перемишльського єпископа за невиплачений податок. Звісно, опоненти демонструють, що їхнє вето було спрямоване не для приватних цілей, а для блага Республіки Польща; вони сердяться, що партія герцога, навіть у Мосціській, голосувала за іноземні війська лише для задоволення своїх власних інтересів, а не інтересів батьківщини. Тож коли під Кобильницею поставили штабних старшин і старшин, противники продемонстрували намір ущемити права величності.
Наступного дня, 19 вересня, вони рушили до Рудків, де мали зібратися, щоб заспокоїти військових, але дуктор Солтик не приїхав. Противники негайно подали маніфест проти директора та арешт персоналу та офіцерів, які не були міліцією. Пан Мнішек вирішив, бо ця справа мала бути припинена до зборів цілого воєводства.
З маніфесту перемишльської шляхти, поданого до перемишльських актів 7 жовтня, бачимо, що і князь Солтик, і перемишльські поміщики вірно стояли при Станіславі, а їхніми противниками були псевдовибори Августа ІІІ і вороже ставилися до тих, хто проливав кров їхніх земляків, оскверняв церкви, звільняв братів на землях. з військової служби, і розпустив трибунали під зброєю. вони мали намір і т. д. Це були жорсткі звинувачення, які потребували відповіді.