Їхнє сільськогосподарське знаряддя таке ж грубе, як і спосіб його використання. Вони майже повністю виготовлені з дерева, і оскільки залізо спричиняє найбільшу частину витрат, вони використовують якомога менше цього матеріалу у своїй конструкції. Вони використовують кущову борону, щоб засипати насіння в землю; і скрип коліс їхніх неповоротких возів чути на відстані однієї-двох верст. Коли їх запитують, чому вони не запобігають цьому роздрату, наносячи трохи жиру, вони зазвичай відповідають, що вони не злодії і не соромляться того, що світ чує їхні рухи. Вони сіють найгірші сорти зерна, не звертаючи уваги на суміш інших насіння, які вони можуть містити. Це нехтування майже завжди дає їм рясний урожай бур’янів разом із кукурудзою, яку вони скоріше втратять зовсім, ніж будуть мати проблеми з очищенням. Вони відкладають косіння сіна на пізній час і, ніби вирішивши, що в ньому не залишиться нічого корисного, вони зазвичай залишають його до закінчення жнив, перш ніж нести додому. Ця подвійна затримка, цілком безпідставна, де погода завжди така сприятлива, певною мірою виникає, я вважаю, через їхню рідну лінощі, яка спонукає їх відкласти найтрудоємнішу частину року.
Цей звичай, настільки поширений серед них, зволікати возити додому і сіно, і кукурудзу, де в такій спекотній країні одне наполовину згоріло, а інше висипає стільки свого насіння на землю, виникає з унікальної практики чекати, доки все село буде готове розпочати цю операцію разом: так що якщо дев’ятнадцять із сотні будуть готові, а один через випадковість чи неробство не закінчив косити чи жати, інші (незважаючи на їхню зацікавленість і радячись з їхньою легкістю) спокійно відсипають час вдома, поки ледар не буде готовий. Наслідки цієї неймовірної дурниці такі, як і можна було очікувати; сіни в лугах без жалю крадуть сусідські козаки вночі: їхній овес вимолочують у полі й наповнюють кошики тих самих бандитів, які також обертають своїх коней серед кукурудзи, щоб бенкетувати на розсуд. Іноді, хоч і нечасто, несподівані й раптові потоки з гір заливають луки, і сіно зноситься або псується за одну ніч.
Кукурудза майже вся придатна для транспортування, щойно її скошують, а потім її вимолочують у Степу, де кожен чоловік ретельно готує свій ток у такий спосіб: землю спочатку очищають, щоб трава була дрібно зрізана, потім її добре поливають, поки вона не стане майже ставом; коли вода вбереться, шар чистої короткої соломи, полови тощо. приблизно два дюйми завтовшки, кидають на нього, щоб захистити його від сонця, яке інакше трісне та зіпсує його. Як тільки він висохне трохи більше ніж наполовину, навколо нього обганяють коней, поки він не набуде належного ступеня твердості і твердості.