Здача в оренду поштових коней є місцем значної винагороди за уряду. Паспорт, який відправляється на поштову станцію, зобов’язаний надіслати коней, як тільки вони отримають вдома потрібну кількість і будуть готові: якщо вдома їх не буде стільки, скільки потрібно (про що росіянин може легко дізнатися з книг, або незнайомець, відвідавши стайні), мандрівники повинні неминуче чекати години після повернення коней, цей час дається для відпочинку та годування їх: у книгах. зберігаються на всіх цих станціях, реєструються паспорт мандрівника та дата його прибуття туди; вони завжди відкриті для перевірки, і будь-яка скарга, внесена до цих книг, неминуче повинна бути надіслана разом з ними до Петербурга, куди вони відправляються у визначений час для перевірки. Окупанти цих станцій (по-російськи станції) — це, як правило, офіцери російської служби приблизно в чині поручика, а іноді й вище: вони розміщуються на відстані від дванадцяти, до двадцяти, іноді й за тридцять верст одна від одної; і під їхнім оглядом і доглядом уряд утримує певну кількість коней, пропорційну загальному попиту на них на цій частині дороги.
Велика кількість коней, які нам були потрібні разом, була однією з головних причин того, що нас затримували в дорозі: ми завжди змушені були мати більше дванадцяти, оскільки дороги були надзвичайно погані, коли ми виїжджали з Риги, і всі наші екіпажі були дуже навантажені. Протягом перших двох днів новизна подорожі нічим не компенсувала нам незручності, а також поштовхи, які, хоч і менш сильні, ніж спочатку, не могли бути незначними через погані дороги в екіпажі без пружин. Є небагато англійських жінок, які хотіли б здійснити подорож по Англії в критому фургоні; але це було б набагато краще, оскільки відстань набагато менша, а житло скрізь таке, щоб компенсувати втому дороги.
З Риги ми проїхали три етапи без затримок, за винятком того, щоб змінити коней: потім ми зупинилися на сніданок; це (хоча ми приготували їжу якомога швидше), неминуче зайняло багато часу, тому що багато часу обов’язково витрачалося на пакування та розпакування. Наші їдальні, чайник і продукти, які ми закупили в Ризі, регулярно розпаковували двічі на день. Жодного житла такого роду не можна мати в будинках на дорозі; на поштових станціях вони знаходять вам приміщення, тобто дозволяють вам бути в їхній кімнаті (яку під час останньої частини нашої подорожі ми ділили, у стилі ірландської каюти, зі свинями, телятами та свійською птицею), але іншого житла від них чекати не слід; у нас, я вважаю, завжди знаходимо якийсь стіл, але не завжди сидіння, а стільці майже ніколи.