Татарин, найнятий з Карагоса до Одеси, відмовився йти в дорогу у вівторок, вважаючи цей день невдалим; «Бо, — сказав він, — я одного разу почав подорож у той день і втратив у ній двох коней, щоб знову не ризикувати тисячею карбованців». Він додав, що це суперечить закону; у що я не можу повірити, оскільки малоймовірно, що Магомет, який дозволяє своїм послідовникам працювати в суботу, заборонив би їм робити це в будь-який інший день.
Жебраки в татар дуже рідкісні; їхній спосіб життя настільки простий, і ті нечисленні потреби, які вони мають понад те, що дає їм власна праця, забезпечуються за таку невелику ціну, що син знаходить утримання своїх батьків, коли він об’являється. просунувся в житті, не тягар для нього; і його діти є додатком багатства до його крамниці. У тих небагатьох випадках, коли старих примушували жебракувати, мені сказали, що вони ніколи не заходять у татарську хату, щоб просити милостиню, і зустрічають відмову; їм дають гроші, одяг, хліб або якусь їжу, і соромно було б татарину, який би не послухав цього заклику до своєї людяності.
Під час народження дитини існує загальний звичай, щоб інші жінки села відвідували лежачу жінку, кожна приносячи якийсь подарунок: їжу, одяг або гроші. Якими б дріб'язковими не були їхні подарунки, їх приймають, а недарування вважалося б ганьбою. Як далеко поширюється цей звичай серед багатих татар, я не можу сказати, але серед бідних він дуже поширений.
Серед них рідко можна побачити кульгавих або сліпих людей, і вони відрізняються чудовими темними очима та надзвичайно білими зубами. Ці останні вони часто використовують для жувальної гумки або пасти, яку готують самі з кореня рослини і називають сакуз. Їхні вуха надзвичайно великі, і вони ніколи не намагаються їх затулити, а постійно носять шапки низько, навмисно, щоб вони стирчали. Яка мінлива форма має красу!
Будинки степових татар часто вкопані в землю, на таку глибину, що для завершення потрібно лише покрівлю. Оскільки вони непроникні для повітря, то взимку тепліше, а влітку прохолодніше, ніж у звичайних хатах, побудованих із дерева й оштукатурених.
Дивно, що за весь час мого проживання в Караґосі я жодного разу не бачив і не чув про віспу серед татар, хоча греки в найближчому сусідстві хворіли на неї дуже небезпечно. У містах щеплення практикують, а в селах роблять повільно й неохоче.
Використання парових лазень дуже поширене як серед татар, так і серед росіян, які гріють їх, однак, по-різному. Татарська лазня, як правило, складається з трьох приміщень, найвнутрішнє з яких нагрівається парою з котла з киплячою водою: у квартиру входять через двері, а тепло регулюється численними маленькими віконцями в куполі нагорі, які знімаються та замінюються за бажанням.
Зовнішня кімната використовується для переодягання, а друга містить дві-три водяні бані, для тих, хто віддає перевагу такому способу купання.
Російська лазня обігрівається траншеєю, заповненою камінням, яке розжарюється піччю знизу. З води, кинутої на них, утворюється необхідна пара; і оскільки тепло тим більше, чим ближче людина наближається до даху, у кімнаті завжди є сходи, піднявшись на які, можна отримати будь-який необхідний ступінь.