МИ вирушили з Риги ввечері суботи 18 листопада Н.С. 1815 р. наша екіпіровка з польської брички та трьох кібітків; нашої групи було одинадцять, у тому числі двоє англійців і російський слуга. Якби наші думки не були зайняті натовпом більш серйозних ідей на початку цієї нашої довгої та сповненої пригод подорожі, вигляд цих нових екіпажів і наша власна зовнішність, закута в різні хутряні шуби, такі важкі та такі громіздкі, що ми ледве могли йти під їхньою вагою, стали б приводом для сміху та бурлеску; хоч лише підготовка до початку й укладання у вагони викликали смішність; на мить вони почали рухатися грубо вимощеними вулицями Риги, поштовхи були настільки нестерпними, що загрожували вивихнути наші суглоби; і перші півгодини нашої поїздки змусили мене зі страхом і майже відчаєм чекати її закінчення.
Брічка за формою нагадує невеликий англійський візок, а на колесах висотою та розміром приблизно схожі на маленькі візки з насінням капусти: вона зроблена з калашу (або голови), як наші баруші, які можна час від часу відкидати, і шкіряний фартух, що застібається до верхньої частини капюшона в межах одного фута; збоку дві шкіряні завіси затягніть, і одну повністю закрийте від холоду; щоб забезпечити більшу надійність, потім на голову карети кладуть килимок і прив’язують його, щоб можна було закріпити його поверх фартуха вночі, а вдень кидають назад. Я завжди заперечував проти цього, що, здавалося, загрожувало задухою, і ніколи не підкорявся цьому, але коли сильний холод зробив це необхідним. На дно вагона пакують стільки багажу, скільки зручно вмістити, а поверх нього кладуть ліжко або матрац з подушками, ковдрами тощо. Підйом і осідання в цій машині справді є великою справою; але мушу визнати, що краще знайомство з його достоїнствами, ніж це дала мені перша година, допомогло мені переконатися, що в жодному з наших англійських вагонів я не зміг би пройти таку довгу подорож із такою невеликою втомою. Кібітка дуже схожа за формою, але не така велика всередині чи така красива зовні, як коляска, яку я щойно описав: вони обидві без пружин.
Перед тим, як ми виїхали з Риги, наші паспорти, видані російським послом в Англії, були обміняні на те, що по-російськи називається подорожною, в якій вказано ім’я того, кому вона дана; місце, звідки він починає; те, до чого він збирається; і кількість коней, за які він заплатив частку прогони, або пост-гроші: при наданні цього паспорта ми заплатили за 1898 верст (верста дорівнює трьом чвертям англійської милі) по дві копійки за версту, за кожного коня, всього 456 рублів; рубль тоді коштував близько d. але на відміну від наших англійських грошей, він змінюється відповідно до кредиту паперових грошей, який зараз надзвичайно низький.