Його візит до Криму був предметом радісного очікування ще до того, як він відбувся; і лагідні та примирливі манери цього наймогутнішого монарха завоювали серця найскромніших із його підданих: небагато серед них не вихваляються тим, що бачили імператора Олександра, і немало тих, хто мав честь з ним розмовляти. Позбавлений державного параду, він подорожував без будь-якого військового супроводу і завоював або забезпечив довіру свого народу, тим самим він виявився в них. Проте людині не дається нічого доброго без сплаву; і те саме сонце, яке живить і доводить до досконалості здорову та поживну рослину, вирощує також найшкідливіші бур’яни. Однак, оскільки культивація перемагає та знищує їх кількість, так і поширення цивілізації зменшить багато моральних вад, які існують зараз.
Спосіб, у який подорожує його Імператорська Величність, і форми, які спостерігаються під час його подорожі, можливо, добре помітити. Перед його від'їздом зі столиці (де він рідко затримується дуже довго) розмічається маршрут, яким він вирішує йти, і ті місця, де він зупиняється; до них прикріплено дату й час дня, коли він має намір бути там, від яких він рідко відхиляється: із цього списку друкується кілька примірників і розповсюджується між різними губернаторами провінцій, через які має пройти імператорська дружина; губернатор роздає ці списки есправнекам, і їхнім обов’язком є зібрати всіх коней округу на різні станції, щоб бути в готовності до призначеного часу. Це, в районі, де інколи проживає 20 000 душ, не є непомітним офісом; а в Криму кажуть, що дав золотий урожай тим, хто мав через це біду; бо багатих і знатних підкуповували, щоб вони були звільнені від надсилання своїх коней, а лише бідні були відправлені на цю службу.
На цей раз імператорська свита складалася з двадцяти трьох екіпажів, усі з яких були запряжені вісьмома кіньми, за винятком двох чи трьох, зайнятих прислужниками, яких було лише шість.
Карета генерального офіцера передувала імператорській кареті, щоб усі були напоготові, і робота по зміні коней відбувалася майже миттєво, і імператор не знаходив жодних спонук зволікати. Жоден іноземець тепер не може купувати рабів у Росії, і пізній чудовий указ постановив, що росіянин або натуралізований підданий повинен мати цивільний чин, рівний лейтенантові в армії або на одну ступінь нижчий лише на військовій службі, щоб визнати придбання маєтку і, отже, володіння рабами. Раніше носіння меча, який, підносячи людину на один ступінь вище рядового чи простого солдата, робив її дворянином, було привілеєм, який також давав йому право купувати власність і володіти рабами.