При цьому монастирі знаходяться також знамениті катакомби, які щороку ходять пішки відвідати стільки тисяч закоханих людей у Російській імперії. Підготовка до спуску в це сховище мертвих була більш урочистою, ніж сама сцена; бо чернець, який супроводжував нас, розповідав такі неймовірні й смішні історії про святих, чиї мощі там покояться, що ми, мабуть, мали більш ніж звичайну частку довірливості, щоб повірити їм. Кожен, хто спускається в ці сховища, купує воскову стрічку і, запаливши її, в урочистому мовчанні йде за монахом, який, проводячи відвідувачів цими склепінчастими гробами мертвих, відкриває кришку труни, розгортає плащаницю і називає ім’я святого, похованого в цьому сховищі: жодної частини тіла не видно, звичайно, все тіло. витрачений, і кістки залишаються лише ідеальними, тому що вони були повністю утримані від повітря; Обличчя і руки зазвичай покривають золотою або срібною тканиною, або парчою, або якимось шовком: на голову надягають шапку з того самого матеріалу. Зазвичай труни зроблені з кипарисового дерева, але деякі з масивного срібла з дуже багатим гравіюванням. У цих підземних ходах є дві чи три красиві маленькі каплиці, побудовані декількома їхніми святими й освячені для годин приватної побожності. Показано кілька келій, де, як кажуть, монахи, щоб покаятися, замурували себе, і залишилося лише маленьке віконце, в якому вони щодня отримували хліб і воду, і залишалися там до самої смерті: в одній із келій знаходяться дванадцять каменярів, які збудували церкву, а потім увійшли як ченці до монастиря.
Розділ VI. Київ: Контрактові ярмарки на Подолі, Лавра, мощі печерських святих та панорама Дніпра
сторінка 28/130