Blu42 Media

Розділ XVII. Поштові перегони степом, шалена їзда, вовки взимку та степові міражі

сторінка 81/130

Залишається лише зробити кілька заключних зауважень. Леді Крейвен дивно помилялася, говорячи про вирощування рису в Криму; у них немає землі, яка взагалі була б пристосована для вирощування рису. Її опис російського співу дуже правильний; його ефект унікальний і приємний; і особливо, коли в тиші раннього ранку чи вечора чути здалеку від селян, що йдуть на роботу або повертаються з роботи, або від солдатів, що зібралися в гауптвахті.

Будівля, про яку говорить містер Гебер, ліворуч від дороги, що веде зі Старого Криму в Судак, є монастирем, де проживає кілька вірменських монахів, і дуже гарний маєток у три тисячі дезаїтів. Розташування цього монастиря дуже романтичне і прекрасне, але, окрім пейзажу навколо, в ньому немає нічого вартого уваги.

Кажуть, що в 1803 році в Бахтчесараї була тридцять одна мечеть і сімдесят п’ять фонтанів: крім доктора Кларка, жоден пізній мандрівник не помітив чудових фонтанів, які все ще збереглися тут, хоча фонтани майже всіх інших міст були знищені.

Алушта була відмічена, як меблі з її околиць найкращі коноплі в Криму; а в Урцофф ми побачили шматок землі, який понад століття обробляли лише для льону. Оскільки ця культура, як правило, вважається найбільш виснажливою, така обставина є дуже примітною і, можливо, вважатиметься lusus naturae у сільськогосподарському світі. Карасубазар тримає, згідно з останньою ревізією, дев'ять тисяч душ, не враховуючи казарми, які знаходяться на значній відстані від міста; у мирний час вони не містять більше тисячі п’ятсот чоловік, включаючи артилерію.

Можливо, догляд за бджолами серед небагатьох розумних людей в Англії перевершує все, чим можуть похвалитися татари; проте, безсумнівно, їх перевага над усіма іншими класами в Криму очевидна і рішуча; чому їхній прекрасний клімат і великі прибутки, що приносять концерн, найбільше сприяють цьому. Кажуть, що татари володіють такими розбірливими знаннями, що деякі з них, побачивши бджіл, які працюють на польових квітах, прямо скажуть, до якого села вони належать, а деякі, як стверджується, дізнаються, чиїм власником вони є.