Татарські жінки прядуть і тчуть все своє полотно і полотно своїх чоловіків, використовуючи не колесо, а прялку. Мурзівські дами іноді прядуть сільський шовк, який (хоч і грубий і грубий), є набагато дорожчим матеріалом, оскільки його зміна коштуватиме близько п'ятдесяти карбованців. Їхня білизна, здебільшого, м’яка за текстурою та відкрита, хоча й не дуже тонка. Літні сукні чоловіків (я маю на увазі селян) повністю з білого полотна або ситцю, в яких вони виглядають дуже охайно і чисто; але жінки, загалом кажучи, не такі; і лише небагато з них уникають свербежу, який, як і всі скорбутні розлади, здається спадковим і існує тут з такою сильністю, про яку я навіть не здогадувався, руки, ноги та щиколотки часто вкриваються цілою виразкою. Вони ніколи не носять панчіх, але зазвичай дві пари взуття або тапочок, внутрішні зроблені без жорсткої підошви, а верхні прийняті, коли вони виходять з дому. Крім того, вони носять великі високі дерев’яні сабо, коли погода погана. Їх капці дуже дорогі, коли вишиті срібною ниткою; деякі, які я бачив, були настільки добре оброблені, що коштували двадцять п'ять карбованців за пару. Їхні сукні, щоб бути красивими, мають підкладку по всій спідниці та повністю покривають тіло якимось хутром, яке сягає рукавів до ліктів.
Низ їхніх штанів, як правило, зроблений з тонкого турецького ситцю. Вони дуже люблять яскраві кольори та позолоту як в одязі, так і в прикрасах своїх квартир; але татарка, у всій своїй парчі, — це вельми невитончена і жорстка на вигляд фігура. Селяни дуже смугляві на обличчя; і хоча жінки Мурзи прекрасні, вони ніколи не піддаються впливу сонячного тепла, але особиста краса серед них рідкість.
Татарки годують своїх дітей з двох-трьох років і вважають нас варварами, що так рано відлучили своїх. Перші півроку їх рідко носять на руках, а зазвичай кладуть на спину в своєрідну колиску, в якій вони зв'язані, щоб не викочуватися. Зверху, безпосередньо над їхніми головами, прикріплені кольорові намистини, шматочки скла або гроші, щоб привернути увагу. Для англійської матері це здається найбільш багатообіцяючим планом зробити немовлят косоокими, але рідко буває так. Татарську дитину в перші два-три місяці вкутують з голови до ніг тільки кількома ганчірками, але після цього її одягають так само суворо й офіційно, як і матір; і його одяг, потворність його рис і, понад усе, цингар, який майже незмінно покриває його з дуже короткого часу після народження, роблять його з усіх немовлят, яких я коли-небудь бачив, найогиднішим і найнецікавішим. Насправді рідко можна побачити такий, який ми ризикнемо взяти на руки*.