Але траплялося, що збройна шляхта приймала постанови, які не мали ніякого відношення до війни, як, наприклад, рекрутчина, прийнята сяноцькими поміщиками 17 серпня 1618 р. 1). Король, звичайно, скасував постанову як незаконну 2). Проте в суспільстві шляхти дедалі більше розвивається концепція її законодавчої влади, навіть у збройних партикулярних зборах. Такі військові збори включають давно практиковане представлення шляхти перед воєводою чи каштеляном. Земельна влада мала нагоду переконатися тут, наскільки готові й озброєні були поміщики. Експозиції були занедбані, але в умовах турецького терору вони відродилися. Подаємо тут цілу серію експозиційних реєстрів 1617-1638 рр., як львівських і перемишльських поміщиків, що чепурилися біля Чесного Хреста, так і сяноцьких, які красувалися біля Сянока. Вони є цікавим документом, бо маємо також списки тих, хто не цілком користувався шляхетськими правами, братів бідноти, медійної міліції, які брали участь у всіх дворянських зборах, голосували, відповідали в земельних судах і виступали перед каштеляном з палицею, іноді на кобилі, а частіше з кийком або, як дотепно зазначає тут табірний письменник, з ногами на підошвах. 3), говорячи про себе на Самборщині 4), що вони злидніли внаслідок знущань самборських старост, які наказували селянам більше коритися колишнім панам..; що інші померли блукаючи під парканами, багато з них пішли до волохів і до Угорщини, деякі пішли до турків, інші були страчені, повішені, а багато померло, жебракуючи... що раніше їх кілька сотень служили на благо Польській Народній Республіці, то сьогодні двадцять коней з усіх цих сіл не підуть служити Польській Народній Республіці, інші мають виїхати, обшарпані і на палицях, бо все забрали... Над ними майже сповнилось єврейське прокляття, що пануватимуть над вами ваші раби, плаче бідна шляхта Самборська 5).
Вже Лозінський у «Prawem i lewem» вказував на ці реєстри як на джерело для історії цієї дрібної шляхти і дав точну їх характеристику. Невеликі шматочки відрізають. ця шляхта зазначена в реєстрах іншої шляхти зі своїми іноді дивними прізвищами та прізвиськами, сама назва вражає своїм різноманітним звучанням – так у родинах Копистинських, Білінських, Блажовських, Підвисоцьких, Бросьновських, Сулецьких ми зустрічаємо родини Ференсів і Фаратів, родину Дзьордзі, родину Чайковських, родину Колоршів, родину Штасі, далі родині Грицька та Івана. Але коли на церемонію з’явилося з десяток сімей Ясніських, Вітвицьких чи Струтинських, серед них легко було знайти кілька, а то й десяток одноіменних. Тому за давнім загальнослов'янським звичаєм додавали імена по батькові. Наприклад, Чайковські додають до