— постійний супутник похмурого татарина, який ніколи не пройде двісті ярдів від власного дому, якщо в нього є кінь, на якому можна їздити верхи. Здається, що накопичення худоби є універсальною системою тих із них, хто може собі це дозволити; і, відповідно, табуни, або шпильки, якими володіють деякі з мурз, дуже значні. Те, що належить Йі Йі Мурзі, що в нашому найближчому сусідстві, складається з не менше п'ятисот кобил. Вони, здається, не мають жодного уявлення про отримання будь-якого постійного доходу від розведення цих тварин, ані навіть про якусь користь, як я міг зрозуміти, від утримання такої кількості. Їхня гордість задовольняється кількістю їхніх табунів, і вони ніколи не розлучаються ні з чим, доки їх не змусить брак грошей; потім вони відправляють їх на ринки Акметчет чи Карасубазар або приватно віддають їх татарам чи росіянам.
Мені відомо про втрату від сорока до п’ятдесяти коней, у табуні з трьохсот. Це було наслідком хвороби, яка, ймовірно, виникла через сувору зиму та брак їжі. Я говорю тут не про найтяжчі втрати, які були зазнані, а про ті, про які я знаю. Я чув про інших, нескінченно суворіші, але я недостатньо обізнаний з деталями, щоб висловити їх з точністю.
Місцеві коні цієї країни маленькі та погано виглядають. Татари зазвичай їздять на них іноходь, і це єдиний темп, який їм добре йде. Ніщо не може бути більш легким і швидким, ніж їхній спосіб зламати їх. Захопивши тварину в пастку за допомогою мотузки, закріпленої на кінці довгого світлового стовпа, вони зав’язують недоуздок навколо його шиї, настільки міцно, що, здається, є небезпека задушити його, і таким чином вони тягнуть його кілька хвилин, поки не вважають його підкореним; потім він монтується, і незабаром стає тягучим. Звичай їсти конину не існує серед кримських татар у наш час, і вони справді заперечують, що це колись було їхньою практикою.
Черкеських коней імпортують небагато, але в Криму не так багато власників, які б взялися за їх покупку. Це надзвичайно гарні тварини, їх продають від двохсот до п’ятисот карбованців, тоді як сільських тварин можна купити за сорок карбованців, тобто близько двох фунтів стерлінгів. Найцінніший конюх, який я бачив або чув, це конюшня генерала Бекерукова, який має маєток біля Феодосії. Табун цей не великий, але примітний розмірами і красою коней, кожна з яких оцінюється в п'ятсот рублів. Усе, що ми бачили, було сірим.