Загальна ціна, яку дають власникові ті, хто пасе свої вівці на його землі, — це вівця та ягня за сотню на три чи чотири місяці. У татар є уявлення, що якщо їхні вівці харчуються стрипом перистим, рослиною, яка росте в Степу, то вона їх губить, в'їдаючи їм печінку. Разом із отарами овець у великій кількості утримують кіз. Вони некрасиві у своєму роді, а оскільки ні туша, ні шкура не мають значної цінності, вони здаються дуже нерентабельним поголів’ям. Татарин, однак, обчислює свої багатства кількістю, а не внутрішньою вартістю свого майна.
Нещодавно з Бухарії до Криму привезли деяких шалькових кіз, які з порту Каффа відправляли до Франції. Тонка шерсть, якою вони так славляться, прихована під шерстю з довгого грубого волосся, і за зовнішнім виглядом вони мало перевершують місцеву породу. У кожному татарському селі повно собак, бо немає хати, яку б не боронили двоє-троє. За винятком кількох хортів, вони в основному є дворняжними породами і дещо нагадують наших пастуших собак. Татари з недовірою позбавляли життя цих тварин, як і кішок, але іноді знищували їхнє потомство, вивозячи їх на відстань на Степ і там кидаючи напризволяще.
Перегон — це улюблена розвага татар, які, всупереч нашій звичаю, виводять для цього стільки собак, скільки можуть зібрати, і забезпечують знищення бідолашної кицьки, оточуючи й обсідаючи її з усіх боків, як якусь люту тварину, доки вона не кинеться одним хортом у пащу іншого. Як тільки вони забрали свій приз, вони негайно перерізали йому горло, оскільки їм заборонено їсти «м’ясо з його кров’ю». Я бачив, як вони відмовлялися брати участь у дичині за нашим столом, тому що підозрювали, що він не пройшов цю операцію. Зайці Криму дуже великі, зазвичай важать дев'ять-десять, а часто тринадцять-чотирнадцять фунтів. Їх хутро взимку стає дещо сірішим, але ніколи не білим, як на півночі Росії та Польщі. Дикого кролика на півострові не існує.